Digital Clock and Date

четвер, 30 травня 2013 р.

Бесіда з батьками


Похвала чи покараннячи стане навчання в радість?


Сімейне виховання, нажаль, не обходиться без покарання. Часто трапляються випадки побиття дітей батьками. Особливо часто таке трапляється в неблагополучних родинах. Побиття, особливо жорстоке, завдає дитині болю, страждання, приниження, спричиняє образу, розчарування. Чи може з цим упоратись тендітна дитяча психіка? Страшно те, що шкода від психічних та фізичних травм, завданих батьками, є непоправною.
Вразити ніжну душу дитини дуже легко. Як часто батько зриває на дитині накопичені негативні,емоції, доходячи до побиття, а потім, отямившись, шкодує про вчинене, бачачи неадекватність покарання і беззахисні сльози свого дитятка. А хтось і не отямиться, і не побачить... Дитина ображається, віддаляється від батьків. Замість любові і поваги в її душі оселяється страх, а потім і ненависть; вона оздоблюється, стає агресивною, жорстокою. У майбутньому такими самими методами виховуватиме своїх дітей. Відомо чимало випадків, коли фізичне насильство на все життя змінило ставлення дитини до рідних. Страх перед насильством може спонукати до втечі з дому, а постійне побиття, приниження, жорстоке поводження - навіть до спроби самогубства. Діти із неблагополучних родин найчастіше поповнюють ряди хуліганів, жебраків і злодіїв, алкоголіків і наркоманів, тих, кого відносять до категорії неповнолітніх злочинців. А це ж наші діти, наше майбутнє! Батьки несуть відповідальність за долю своєї дитини, за її нормальний розвиток. Вони карають дитину, а хто карає їх за скривдженні дитячі душі, за скалічені долі?
«П'ятирічний хлопчик випадково випустив на підлогу кришталеву вазочку. Батько люто побив його за це, поламав синові ключицю. Потім відвіз дитину до травматології, пояснивши травму тим, що син, мовляв, упав із дивана. Повірили. Сина вилікували. Через пів року батько знову жорстко побив хлопця за якусь незначну провину. Син став заїкатися. Батько бив його ще не раз, крики хлопця чули сусіди, але ніхто не допоміг. Із роками він став замкненим, озлобленим, упертим, збудливим, зганяв свою злість на молодших дітях. Зрештою, потрапив у дитячу колонію».
Звичайно, у цьому випадку наявний комплекс причин, які визначили подальший розвиток хлопчика, але одна з найважливіших жорстокість батька.
Часті конфлікти між батьками і дітьми призводять до збільшення проявів брутальної з боку дітей (особливо підлітків), демонстрації ними непокірливої та зухвалої поведінки. Внаслідок цього відбувається утвердження таких негативних рис характеру, як агресивність, конфліктність, озлобленість. Щоб уникнути формування агресивності, потрібно будувати виховання за принципами співпраці, взаєморозуміння, та взаємоповаги. Можна лише шкодувати, що не в кожного вихователя  вистачає  терпіння   послідовно  розвивати  добрі   начала  в  дитині, заохочувати за успіхи  і шляхетні наміри, не зловживаючи осудом за кожну помилку.
Який же спосіб уникнення покарань? Відповідь проста профілактика. Вона полягає в тому, щоб запобігти небажаним діям ще до їх здійснення. Краще запобігти, ніж потім карати. Необхідно поспілкуватися з дитиною, пояснити, розповісти, показати на прикладі: чому так робити не можна, до яких наслідків може призвести порушення якогось правила, норми, розпорядження, яке покарання тягне за собою. А ще треба вчити дитину робити такий аналіз самостійно, думати, перш ніж щось зробити, бачити заздалегідь наслідки скоєного. Звичайно, легко сказати, та не легко зробити. Але ж ніхто не стверджує, що навчання і виховання це легко. Однак ми повинні виховувати правильно, бо відповідаємо за наших дітей. Дитина народжується гармонійною, чистою і досконалою. Вона відкрита для світу, вона «всмоктує» все, що дають їй дорослі. Чим буде насичуватись її розум, наповнюватись її душа, залежить, головним чином від нас.
Напевно, покарання, як засіб виховання, ще надовго залишиться в нашому житті. Для того, щоб позбутися, треба дуже багато змінити у суспільстві, в культурі, системі виховання. Перед усім має змінитися сама людина. На цьому етапі треба хоча б форми покарання вибирати, враховуючи індивідуальні особливості дитини, її емоційний стан, мотиви поведінки, специфіку духовного світу. І добре було б взагалі відмовитись від тілесних покарань, від яких шкоди більше, ніж користі. Тільки тоді виховний вплив дорослого досягатиме мети, стимулюватиме до оптимальних дій.
Якщо справа дійшла до покарання...
  Покарання має бути співмірним із вчинком дитини.
  Не можна карати ігноруванням. Гра в мовчанку чи вгадування не під силу для психіки дитини.
   Краще позбавити її чогось приємного, ніж використовувати каральні заходи.
Покарання можна пояснити як природний наслідок негативної поведінки. Ті неприємні моменти, які відчуває покарана дитина, вона не повинна сприймати як помсту розгніваного або ображеного дорослого, як перемогу дорослого у «війні» з дитиною. Важливо, щоб не лише дорослі, а й дитина розуміла, для чого її карають (не тільки за що, а для чого). Якщо не вимила посуд, можна пояснити, що тепер ви не встигнете спекти пиріг, які усі люблять, і що так само цим засмучені, як і вона.
Не забувайте, що взаєморозуміння, спостереження, увага до почуттів вашої дитини це золотий фонд взаємин, який гарантує вихід із будь-яких труднощів і конфліктів!


ПРО ПОКАРАННЯ.
Правила для всіх

1. Покарання не повинно шкодити здоров’ю ні фізичному, ні психічномуБільше того, покарання має бути корисним, чи не так? Ніхто не заперечує. Однак той, хто карає, забуває подумати.
2. Якщо є сумніви карати чи не карати не карайте. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок».
3. За один раз одне. Навіть якщо одночасно вчинено незліченно багато проступків покарання може бути суворе, але лише одне.
4. Покарання на рахунок любові, не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирай подарованого вами чи кимось іншим.
5. Термін давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання навіюють дитині минуле.
6. Покараний вибачений. Інцидент вичерпаний і вибачений сторінка перегорнута. Не заважайте починати життя спочатку!
7. Без приниження. Покарання не повинно сприйматися дитиною як торжество вашої сили над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ми несправедливі, покарання подіє тільки в зворотному напрямку!
8. Не покарання повинна боятися дитина, не гніву, а вашого засмучення.

Шеремет Інна Юріївна,
 соціальний педагог СЗШ І-ІІІ ст. 18 м.Вінниця

Немає коментарів:

Дописати коментар