ПРОЯВИ КСЕНОФОБІЇ ТА РАСИЗМУ 
В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

ВИСТУП НА  МО КЛАСНИХ КЕРІВНИКІВ

За сучасних умов проблематика ксенофобії і расизму набуває нових смислових відтінків, оскільки глобалізація культури і політики значно поширюють сфери їхнього прояву і специфічного кодування чужого у інтеркультурних комунікативних контекстах. Вже банальне розрізнення «близького» і «далекого зарубіжжя», європейців і азіатів, вказує на широкий діапазон можливих реакцій на інші культури, на інші нації та на іншість взагалі. В останні роки, як відомо, Україна стає привабливим місцем для біженців з різних регіонів світу. Цей момент, пов’язаний із становленням мультикультурного суспільства, також змушує до нового осмислення явної і латентної ксенофобії.

Ксенофобія (від грец. ξένος  «чужий» та φόβος «страхіття») — ненависть, нетерпимість або неприязнь до кого-небудь або чогось-небудь чужого, незнайомого, незвичного. Сприйняття чужого як незрозумілого, незбагненного, а тому небезпечного і ворожого. Споруджене в ранг світогляду, може стати причиною ворожнечі за принципом національного, релігійного або соціального ділення. Також поняття «ксенофобія» може, буквально, трактуватися як нав’язливий страх перед іншими людьми, тобто фобія в клінічному сенсі.

З іншого боку, ксенофобські настроєні люди можуть називати свої переконання «націоналізмом» з метою додання їм більшої привабливості. Також ксенофобія в своїх конкретних  проявах  межує і перетинається з шовінізмом.

Расизм ― 1) розділення людей та їх груп на повноцінних і неповноцінних на основі етнічного походження або кольору шкіри; 2) расова дискримінація.

Поняття «расизм» розглядається з двох позицій:

— позитивному (іноді) — належне розділення людей на суспільства, засновані за етичною ознакою, і захищається закликом до усвідомлення відмінностей між людськими расами або закликом задуматися над теологічним міркуванням про те, що розділення людей на раси було Божим наміром.

— негативному — ворожість, презирство або поблажливість, посягання на гідність людей, яка веде до неправильного відношення до інших в соціальній, економічній та політичній сферах.

Існує припущення про практику навмисної культивації ксенофобії та расизму як перевіреного методу управління групою осіб: масштаб і ситуації можна варіювати дуже різноманітно. Це і є принципом об’єднання загальною ідеєю, тобто створення «образу ворога», розпалювання ненависті / ксенофобії   по відношенню до кого-небудь, ради досягнення своїх, іноді зовні неочевидних цілей.

За підрахунками соціолога Льва Гудкова, в Росії вірогідність перетину різних ксенофобських установок складає 75-80%, таким чином середньостатистичний ксенофоб може обирати об’єктом своєї ненависті і «чорних», і євреїв, і китайців, і перуанців, навіть гомосексуалістів або представників іншої субкультури, достатньо того, що перед ним — чужий інакодумець.

Людина, що потерпає від ксенофобії, також може проявляти ксенофобську поведінку як до інших представників переслідуваних меншин, так і до основної групи, тобто до більшості.

Українці страждають дуже високим рівнем ксенофобії в порівнянні з іншими народами. Це пов’язано з тим, що великий відсоток українців проживає в селі, де люди живуть більш згуртованіше, ніж в місті, і тому для них важливо, щоб усі розмовляли однією мовою і мали однакові погляди на одні й ті ж самі проблеми. Також, з соціологічного опитування стало відомо, що однією з головних умов, які впливають на рівень ксенофобії у населення, є вік, освіта, місце її проживання і економічний стан держави.

Вивчення стану міжетнічних відносин в Україні Київський міжнародний інститут соціології розпочав ще у 1994 році, використовуючи при цьому психодіагностичну методику «Шкала Богардуса», розроблену у США в 20-х роках ХХ століття. Керівником даної дослідницької роботи була доктор соціологічних наук Н. Паніна.

Методика «Шкала Богардуса» являє собою серію висловлювань такого типу: «Я згодний допустити представника даної національної групи…», наприклад, як члена сім’ї, щоб і сама людина, і її діти теоретично могли укласти з ним шлюб, сприймати як родича. Позитивна відповідь оцінюється в один бал. Товариське сприйняття представника іншої національної групи оцінюється в два бали, прийняття як сусіда ― три, колеги по роботі ― чотири, мешканця України ― п’ять, відвідувача України (туриста) ― шість балів. Відповідь «не пустив би в Україну» оцінюється в сім балів. Потім підраховується середнє значення по усім запитанням, і даний результат називається індексом ксенофобії.

Отже, найнижче значення соціальної дистанції для україномовних українців було станом на 1994 рік ― 1,7. Частина опитаних допускали їх як члена сім’ї, частина ― як близьких родичів, але не чоловіком чи дружиною, крім звичайно громадян Російської Федерації. Згідно ієрархії довіри до етнічних груп, то перше місце займають українці україномовні та російськомовні, потім — росіяни, далі йдуть білоруси й євреї (вони на четвертому місці). Після них — американці, канадці, поляки, французи, німці, румуни, африканці. Найгірше українці ставляться до циганів.

З вище зазначеного, можна зробити висновок,  існує два виді нетерпимості — це «слов’янська» та «неслов’янська». До «слов’янської нетерпимості» відносяться українці, росіяни, білоруси та інші народи СНД, що мешкають на території України великими групами, а до «неслов’янської нетерпимості» — інші етнічні групи.

Якщо говорити про ставлення до слов’янських груп, то максимум нетерпимості припало на 1997 рік під час виборчої компанії.  Взагалі ж вибори негативно позначаються на міжетнічних відносинах. Пропаганда спрямовується на розкол між західну та східну частиною України, тобто фактично між україномовними українцями і російськомовними українцями.

Якщо брати динаміку погіршення ставлення до якоїсь етнічної групи, то найгірші справи з американцями — індекс соціальної дистанції збільшився з 3,7 до 5,02. Виною тому є війни, які США постійно ведуть.

В Америці був проведений такий  експеримент: расово-гетерогенні групи школярів були вивезені до табору далеко за місто. На початку експерименту був виміряний рівень міжособових відносин і  планомірно розпочали їх погіршувати, створюючи побутові труднощі — не вистачало необхідних речей, вчасно не завозили їжу, тощо. В умовах різноманітних дефіцитів серед школярів періодично вимірювали рівень расистської упередженості. Відносини між підлітками насправді почали погіршуватися — коли йде боротьба за ресурс, працює матеріальний чинник.

Расизм і злочини на ґрунті ксенофобії не були характерними для українського суспільства досить тривалий час. Один з перших резонансних проявів ксенофобії в Україні датується липнем 2001 р., коли біженця з Руанди було забито на смерть поблизу його помешкання у місті Вінниці, що викликало офіційну стурбованість Верховного Комісару ООН з питань біженців.

Цей   випадок  за  часом  співпадає із  загальним поширенням злочинів, вчинених на ґрунті расової та релігійної ворожнечі, що стали відчутною проблемою у  країнах  постіндустріальної Європи через невирішеність  питань  у  сфері міграційної та національно-культурної політики.

Більш загрозливі результати ескалації ксенофобських настроїв стали помітними в Україні після 2005 року, коли  групи  так  званих  скінхедів («бритоголових») відокремилися із лав футбольних фанатів на окрему течію. З’явившись наприкінці 60-х років XX століття у Великобританії, рух перших бритоголових спочатку мав суто класовий характер, об’єднуючи робітничу молодь, в тому числі й темношкіру, під гаслом «Fight, for your class, not for your rасе!» (Борися за свій клас, а       не за расу!). Згодом скінхеди перейняли нацистську символіку й ідеологію та поширили свій рух на Європу, Америку, Австралію. У сусідній Росії «бритоголові» з’явилися наприкінці 1990-х років, швидко оформившись за фінансової підтримки ультраправих політичних  сил    на  організований неонацистський    рух.

На українському просторі найбільш активними та агресивними вважаються ультраправі групи з числа так званого руху «Біла Влада-Скінхед Спектрум» (White Роwеr ― Skіnheаd Sрекtrum), українська філія світової екстремістської мережі «Кров і Честь» (Вlооd & Ноnоur), воєнізована неонацистська секта «Світова Церква Творця Рутенія» (Wоrld Сhurch оf thе Сrеаtоr Ruthenia, WСОТС). їх об’єднує загальна ідеологія расизму та націоналізму, яка діє на принципах установлення переваги над особами інших рас та національностей. Найбільш чисельні групи скінхедів були зафіксовані у містах Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Львові, Севастополі, Чернігові та Автономній Республіці Крим. Якщо у Росії масштаб скінхедівського руху обчислюється десятками тисяч осіб, то в Україні, за попередніми даними МВС України, сьогодні їх налічується не менше 500 осіб віком від 14 до 27 років, об’єднаних у групи чисельністю від 20 до 50 осіб без чіткої структури та організаційної побудови.

У засобах масової інформації набуває сталості тенденція до оперування такими термінами як «кавказька мафія», «злочини осіб циганської національності», «азіатські злочинні угрупування». Такі вислови є не тільки некоректними та неприпустимими, але й часто призводять до спекуляцій з боку радикально налаштованих прибічників неонацистського та націоналістичного кшталту.

Одночасно статистичні дані МВС України зафіксували чітку тенденцію до зростання злочинів, вчинених стосовно іноземців: упродовж п’яти останніх років кількість протиправних посягань, унаслідок яких постраждали громадяни іноземних держав, збільшилася вдвічі ― з 604 у 2002 році до 1178 у 2007 році. Переважну більшість злочинів учинено відносно громадян держав-учасниць СНД (63,5%), стосовно ж іноземців з інших країн - відповідно  36,4%.  Найбільш напружена обстановка в зазначеному напрямку спостерігається в АР Крим, місті Києві, Одеській, Донецькій, Львівській та Харківській областях

Необхідність державної політики у розробці превентивних заходів протидії сучасним формам расизму було закріплено рішенням №4/03 Маастрихтської зустрічі міністрів іноземних справ 55 країн у грудні 2003 року, яке визнало за необхідне для країн ОБСЄ заохочувати толерантність та боротися із дискримінацією, у тому числі з усіма проявами агресивного націоналізму, расизму, шовінізму, ксенофобії, антисемітизму та екстремізму. Проте в Україні, як констатує більшість фахівців, у цьому напрямку робиться поки що замало

Економічна, політична і культурна глобалізація гранично загострила проблему соціальної нерівності і соціального розшарування.

Але водночас заслуговує на увагу, що саме у діалозі формується толерантність. Розуміння толерантності як комунікативного процесу розкриває нові можливості для трансформації ксенофобії у позитивну енергію пізнання культурного розмаїття людської цивілізації.

Вадим Щорс