суботу, 23 лютого 2013 р.

СОЦІАЛЬНО—ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ



Виробляючи європейський вектор розвитку країни, освіта в першу чергу, повинна набути кардинальних змін у напрямку наближення не тільки до європейських стандартів і демократичних цінностей, а й розвитку нації та особливо обдарованої особистості. В преамбулі Державної цільової програми з обдарованою молоддю на написано, що „ця програма спрямована на забезпечення формування інтелектуального потенціалу нації шляхом створення оптимальних умов для всебічної обдарованої молоді і надання їй підтримки в розвитку творчого потенціалу, самореалізації такої молоді та її постійного духовного самовдосконалення”.
Тому вже сьогодні перед освітянами на місцях постає актуальна проблема внесення коректив у навчальний процес з обдарованими дітьми. Його стрижнем повинно бути гуманне виховання відповідальної особистості, здатної до самоосвіти й саморозвитку, яка вміє критично мислити, знаходити та опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати отримані знання, творчо розв'язувати поставлені перед ними завдання та вміти бачити перспективу розвитку будь-якої проблеми.
Виходячи з того, що обдарована дитина — це дитина, у якої рівень здібностей значно відрізняється від середнього, соціально-психологічна служба школи повинна допомогти у переорієнтації їхнього репродуктивного мислення на творче індивідуальне конструювання. У розвитку їхніх здібностей важливе значення має забезпечення та розширення поінформованості в тих галузях, які їх цікавлять, організація для них різноманітної діяльності.
Дану проблему досліджують і розглядають багато сучасних науковців, тому ми виходимо в нашій статті з теорії про здібності і обдарованість М.С. Лейтеса, В.Є. Чудновського, О.І. Савенкова, Дж. Рензуллі, Ю.З. Гільбуха тощо.
У психологічній літературі можна визначити в основному декілька аспектів обдарованості. Першим аспектом обдарованості є обдарованість вроджена (актуальна) та набута (потенційна).
Вроджена (актуальна) обдарованість — це особливий стан індивіда, який характеризується насамперед активністю, швидкістю сприймання і переробки інформації, пошукової поведінки водночас із сильною індивідуалізацією (спеціалізацією) цих процесів бо здібні інакше відображають світ, його логіку та ін. Спеціалісти до цього аспекту обдарованості включають й природні здібності.
Багато відомих вчених, музик, художників, письменників проявляли свої видатні здібності ще в дитячі роки. Усім відомі яскраві творчі досягнення маленького В.-А. Моцарта, видатні здобутки у дитинстві Ф. Гальтона, В. Гюго.
Набутою (потенційною) називається така обдарованість, яка проявилася в певній галузі науки у дорослому віці.
По-друге, обдарованість поділяється на загальну як „універсальну здібність” (здібності до усього) та спеціальну.
Більшість дослідників впевнені в тому, що обдарованість – інтеграційна (сумарна) особистісна властивість. Інакше кажучи, якщо людина обдарована, то вона здатна досягати успіхів у багатьох галузях. Ця обдарованість називається загальною.
Спеціальна обдарованість, тобто обдарованість в однієї сфері діяльності, яка завжди придатна до якогось типу обдарованості (математична, літературна, спортивна тощо).
Розрізняють наступні види обдарованості:
1. Художня обдарованість в свою чергу поділяються на обдарованість в галузі акторської майстерності, літератури, музики, мистецтва, скульптури.
2. Творча обдарованість виявляється у нестандартному баченні світу і у нешаблонному мисленні. Існує 4 ознаки творчої обдарованості:
1) оригінальність ідей та продуктів —  це незвичне і нестандартне вирішення будь-яких проблем.
2) здатність знаходити ідеї в нових і складних ситуаціях – це нестандартне бачення предмета, використання його функцій у якійсь новій ситуації.
3) образна гнучкість мислення — здатність змінити форму об'єкта так, щоб побачити нові його можливості.
4) семантична або словесна гнучкість мислення виявляється в дитячому виці у формі підвищеної чутливості до мовлення. Дитина ставиться до нових форм слова і висловлювань як до живих об'єктів.
3. Соціальна (або лідерська) обдарованість — це виняткова здатність вибудовувати довготривалі, конструктивні взаємовідносини з іншими людьми.
4. Інтелектуальна та академічна обдарованість — це здатність аналізувати, мислити, співставляти факти. Дитина з даними здібностями може виявляти надзвичайні здатності до навчання.
5. Рухова (психомоторна) обдарованість — виключно спортивні здібності.
6. Духовна обдарованість пов’язана з моральними якостями, альтруїзмом.
      7. Практична обдарованість проявляється в тому, що люди, які з великим успіхом користуються інтелектом в повсякденному житті, не обов’язково на роботі домінують у вирішенні проблем, де задіяне абстрактне мислення, та й академічні здібності не завжди вказують на інтелект.
Завданням ж  соціального педагога в загальноосвітній школі з розвитку та виховання обдарованості полягає в тому, щоб:
1.      виявити обдарованих дітей в навчальному закладі (діагностичний етап).
2.      налагодити зв’язки з батьками.
3.      знайти шляхи порозуміння з обдарованою дитиною.
4.      побудувати власну програму допомоги обдарованому учневі разом з класним керівником, вчителями-предметниками, психологом та  батьками. Першочерговою ланкою повинні бути бесіди, розмови про характер взаємовідносин між членами родини, батьками й вчителями, обдарованими дітьми та однокласниками.
5.      допомогти дитині повірити у свої власні можливості.
6.      організувати навчальний процес, який би відповідав здібностям обдарованих дітей.
7. організувати систему позакласної та позашкільної роботи.
8. вчасно вирішувати проблеми, які пов’язані  з приводу адаптації й успішності, обдаровану дитину потрібно вчити самостійно приймати рішення, стимулювати роботу під час усього періоду навчання у загальноосвітній школі.
9. здійснювати соціально-правовий захист обдарованих дітей через мінімізацію для них негативних наслідків процесів, які відбуваються в суспільстві.
Під час щоденної практичної роботи соціальний педагог здійснює соціально-психологічний супровід обдарованих дітей під час усього періоду навчання:
§         Індивідуальна та групова психодіагностика (методика «Самооцінка»; методика «Палітра інтересів» О. І. Савенкова; методика Р. Кеттелла «Багатофакторний особистісний опитувальник»; ШТРР).
§         Психологічно-розвиваюча робота з обдарованими дітьми (тренінги, бесіди, ігри та ін.);
§         Консультування;
§         Допомога у виборі профілів та факультативів, гуртків та секцій у навчальному закладі;
§         Лонгетюдне  спостереження за обдарованими дітьми (спостереження на уроці, під час перерв, спостереження під час позашкільної роботи (екскурсії, туристичного походу, відпочинку на природі тощо).
§         Профорієнтаційна робота.
Існує 4 підходи до роботи з обдарованими учнями, але для кожної дитини потрібно підібрати саме той, що відповідає її нахилам, здібностям та талантам.
1.Індивідуально-особистісний підхід. Врахування не лише індивідуальності учня, а й усієї системи стосунків особистості з оточенням та оцінювання впливу цих стосунків на психіку дитини та її  індивідуальні можливості.
2. Дидактичний підхід використовує здібності закладені в особистості природою. Завдання ж вчителя — створити таку ситуацію, яка б максимально навантажувала провідну здібність конкретної дитини (інтелектуальну, комунікативну чи психомоторну).
3. Дидактико – психологічний підхід – введення в освітній процес психологічної допомоги, яка має компенсувати труднощі, що виникають у вчителя та учня під час реалізації даної навчальної програми.
4. ІІсиходидактичний підхід — психологічний пріоритет у побудові освітянських технологій. Це розвивальне навчання, за якого знання, вміння та навички з мети освітнього процесу перетворюється на засіб пізнавального та особистісного розвитку учня.
В загальноосвітній школі під час навчання використовуються різноманітні прийоми роботи з обдарованими дітьми:
1. Творчі, тематичні та індивідуальні завдання, спрямовані на розширення, поглиблення знань.
2. Проблемно-ситуативні завдання, формулюються таким чином, щоб набути характеру морально-етичної чи суспільно-політичної проблеми, яку необхідно розв'язати учням, користуючись різними мисленнєвими операціями і при цьому дані завдання впливають на емоційну сферу дитини.
3. Дослідницька діяльність — це шлях ознайомлення учнів з методами наукового пізнання, це важливий засіб формування: пізнавальної, особистісної (розвиток індивідуальних здібностей і талантів), самоосвітньої та соціальної (співробітництво, розуміння особистісних потреб і вимог) компетентностей.
4. Індивідуальне навчання — робота з обдарованими дітьми за індивідуальними навчальними планами;
5. Профільні класи — цілеспрямований розвиток певного виду обдарованості. Діти вивчають крім загальнообов’язкових предметів ще ті предмети, які відповідають обраному профілю
6. Класи з поглибленим вивченням окремих предметів.
Навчання обдарованих дітей повинно доповнюватися системою позакласної та позашкільної роботи, формами і видами роботи якоїє :
1)     виконання позанавчальних завдань;
2)     відвідування занять гуртка;
3)     участь у масових тематичних заходах (літературних вечорах; оглядах-конкурсах художньої, технічної та інших видів творчості; зустрічі з ученими, науковими працівниками тощо; участь у  різноманітних науково-практичних конференціях; участь у творчих тижнях; конкурси, концерти, вистави, спортивні змагання; КВК, „Що?Де?Коли?”, „Як стати мільйонером”; інтелектуальні аукціони; тренінги та інтелектуальні ігри; бізнес–шоу; інтелектуальні марафони);
4)     факультативи;
5)      участь в олімпіадах (шкільні, міські, обласні з різних предметів);
6)     мікровикладення (учень замість вчителя) з певного предмету.
Крім вищеназваних форм роботи, обдарований учень може приймати участь у творчих тижнях та у старших класах — в Малій академії наук (МАН).
У загальноосвітній школі обдаровані діти повинні проявляти себе, свої можливості та реалізувати себе. І у цьому може допомогти соціальний педагог, психолог та вчитель-предметник. Вони повинні супроводжувати обдаровану дитину протягом усього періоду навчання у школі з часу виявлення її здібностей та талантів, але за неї не потрібно вирішувати проблеми, які з’являються, бо дитину потрібно вчити самостійно приймати рішення.
За таких умов вчитель, соціальний педагог, які працює з обдарованими дітьми, повинні характеризуватися не тільки високим рівнем педагогічної креативності, відповідати сучасному рівню викладання предмета, але й володіти психолого–педагогічними знаннями, уміннями та навиками, які забезпечують його ефективну взаємодію з обдарованими учнями з розвитку їх творчих можливостей у навчально-виховному процесі.

Список використаної література

1. Анікіна Н. Педагогічна підтримка обдарованості / Н. Анікіна. – К. : Шкільний світ, 2005. — 112 с.
2. Одаренные дети: [перевод с англ.] / [общая редакция Г.В. Бурменской и В.М. Слуцкого].  М. : Прогресс, 1991. — 426 с.
3. Психология одаренности детей и подростков :  учебн. пособие [для студентов высших и средних педагогических учебных заведений] / [под ред. Н.С. Лейтеса]. – М. : Академия, 1996. — 416 с. — (Психология для студентов).
4. Савенков А. И. Одаренный ребенок дома и в школе. / А. И. Савенков. – Екатеринбург : У-Фактория, 2004. — 272 с.
5. Щорс В. Робота з обдарованими дітьми в загальноосвітній школі // Школа (Шкільний світ) : Інформаційно-методичний журнал. — 2008. — № 10. — С. 12-15.
6. Щорс В. В. Як не  помилитися у виявленні ранньої обдарованості дитини / Обдарована дитина. — 2007. — № 3 — С. 53-611.    


Вадим Щорс

четвер, 21 лютого 2013 р.

Гуманістичне виховання школярів шляхом волонтерської практики




Виробляючи європейський вектор розвитку країни, освіта насамперед має кардинально змінитися в напрямку наближення не тільки до європейських стандартів і демократичних цінностей, а й розвитку нації, та особливо, всебічного розвитку особистості. У Держaвній національній програмі «Освіта» (Україна XXI століття) сформульовано, що провідним принципом освіти в Україні є принцип гуманізації й утвердження людини як найвищої соціальної цінності, найповнішому розкритті її здібностей, забезпечення пріоритетності загальнолюдських  цінностей, задоволення різноманітних освітніх потреб, гармонія стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи [1, c. 9]. Якщо у навчальному процесі педагог вчить учня здобувати знання, оперувати ними на практиці, то вихователь, соціальний педагог, класний керівник — встановлювати зв’язки співробітництва, формувати різні аспекти в особистості як духовність, моральність, етичність, а також систему базових загальнолюдських і національних цінностей, основаних на гуманістичній парадигмі.
У роботах А. Яновського школу визнано головним осередком координації виховної і соціальної допомоги у місцевій громаді, основуючись на співпраці між навчальними закладами та громадськими, неурядовими організаціями [8, c. 201]. Тому волонтерська практика учням допомагає виконувати поставлену перед ними роботу добровільно, дає можливість реалізувати себе як члена суспільства, громади, визначитися з майбутньою професією та розвиває відчуття морального обов’язку після виконаної справи.
Практика волонтерського руху свідчить, що для підтримки інших буває достатньо доброти і бажання допомогти.
Волонтер (зі французької – доброволець) – це той хто віддає увесь свій вільний час за особистим волевиявленням і не отримує за це ніякої винагороди.
Педагогічні проблеми волонтерської діяльності неодноразово торкалися у своїх працях такі відомі дослідники та науковці як О. Безпалько, Н. Бурая, Т. Василькова, Ю. Василькова, Т. Галич, І. Звєрєва, А. Капська, Т. Лях, Л.  Мардахаєв, А.  Мудрик, С. Пальчевський,  Л. Романенко, О. Столяренко, М. Шакурова, А. Яновський та ін.
В Україні волонтерський рух тільки починає розвиватися та набувати чинності, а  вже не одне десятиліття, він потужною ходою крокує  на Заході. Найбільшого розвитку цей рух здобув у таких трьох країнах: у США, Канаді та Австралії. Особливо в США, де 56% дорослого населення штатів – це волонтери. Для більшості населення цієї країни це є сімейною традицією. У Канаді існує свято – День волонтерів. У цей святковий день, людей, які повсякденно виконують великий обсяг соціальної роботи, поздоровляють офіційні особи, влаштовують для них прийоми,  організовують презентації, на яких нагороджують кращих з кращих.
Основні мотиви, які спонукають людей стати волонтерами:
1.     Бажання допомагати іншим.
2.     Бажання внести значний внесок у суспільство.
3.     Моральне задоволення.
4.     Отримання професії, професійного досвіду роботи.
5.     Надія отримати роботу в громадській організації.
6.     Отримання рекомендацій для подальшої роботи.
7.     Заповнення свого вільного часу (для людей похилого віку).
8.     Відчуття своєї приналежності до суспільних справ.
З вищезазначених цілей та мотивів випливає мета, що спонукає людей займатися волонтерською діяльністю. Це — надання підтримки, стимулювання, розради й елементів захисту людей похилого віку, інвалідів, хронічно або періодично хворим, видужуючим.

Особливості діяльності волонтера:
  • гуманістичні якості: доброта, альтруїзм, почуття власної гідності, надання підтримки тощо;
  • психологічні характеристики: високий рівень емоційної стабільності, вольові якості тощо;
  •  психоаналітичні якості: самоконтроль, самооцінка;
  • психолого-педагогічні якості: комунікабельність, красномовство, візуальність (зовнішня привабливість), почуття власної гідності (почуття безпечності, як прийняття відповідальності за власне життя, почуття незалежності — закріплення власної позиції в певній групі, почуття цілі — визначення смислу життя; почуття компетентності — впевненість у власному професіоналізмі.

Розрізняють три типа волонтерства:
1. Волонтери-менеджери. Вони можуть допомагати в роботі з суспільством, у наборі волонтерів, у роботі ради директорів, в організації та проведенні зборів тощо.
2. Волонтери-помічники. Волонтери цього виду, не прикріплюються до однієї людини, а допомагають людині, що потребує допомоги не постійно, а тільки за потребою. Найчастіше, вони працюють раз на тиждень. Можуть виконувати функції реєстратора, секретаря, телефонного оператора, прибиральника, охоронця, клерка, і т.д., якщо працюють в організації; можуть працювати й вдома, наприклад відправляти кореспонденцію, виконувати роль доглядальниці, друкувати різні документи, готувати, прибирати у квартирі.
3. Волонтери - прямої допомоги. Вони працюють за принципом «клієнт — волонтер», тобто один на один з людиною, якій потрібна допомога, без будь-якої сторонньої допомоги і це багатьом з них приносить величезне задоволення.
Види соціальної допомоги, які здійснюють волонтери.
Українським інститутом соціальних досліджень було проведено соцопитування і визначено найбільш актуальні види соціальної допомоги, які розмістилися наступним чином за спектром волонтерської допомоги: основний акцент роблять на матеріальній підтримці окремих осіб, груп чи сімей - фінансова та гуманітарна допомога, підтримка матеріально незабезпеченої частини населення продуктами харчування (49%).
До актуальних послуг також належить сфера дозвілля (28%), якою опікуються  громадські організації, 22% - приділяють особливу увагу питанням планування сім’ї (сексуальне виховання молоді, ґендерна культура, контрацепція тощо). На четвертому місці – це 16% - проведення різних досліджень і обстежень. За п’ятим місцем закріпилися такі види соціальної допомоги, як: реабілітаційна робота з інвалідами, консультації, юридична допомога, консультації з правових питань (12%). 8% - безкоштовні побутові послуги (перукарські, харчування, доставка до місця навчання), 7% - профілактика захворювань, що передаються статевим шляхом, СНІДу, 6% - психічна допомога.
Крім вище зазначених видів діяльності, ще приділяється увага таким: робота з профілактики правопорушень, патріотичне і моральне виховання, патронаж вдома, пропаганда здорового способу життя, допомога із працевлаштуванням, розвиток творчих здібностей, батьківські всеобучі, педагогічна допомога, сприяння в отриманні освіти та підтримка громадських молодіжних організацій.
Взагалі  в Україні діють більше 15 тисяч організацій, які під егідою різноманітних структур, як державних, так і громадських – приходять на поміч тим, хто найбільше потрібує підтримки та допомоги.
Координує волонтерську роботу учнів середнього шкільного віку та старшокласників у загальноосвітній школі соціальний педагог.  
Соціальний педагог спеціаліст, діяльність якого направлена на роботу з дітьми, підлітками, молоддю, дорослими,  забезпечення їхньої соціалізації, адаптації до вимог соціального середовища, створення умов для координування взаємодії освітніх та позашкільних установ, сім’ї та представників державних, громадських установ, захисту незахищених верств населення, всебічного розвитку суб’єктів соціально-педагогічної діяльності.
Соціальний педагог залучає учнівську молодь, у вільний від навчання час,  до дитячих організацій, де вони працюють волонтерами. Діти допомагають незахищеним верствам населення: громадянам похилого віку, пенсіонерам, інвалідам, своїм одноліткам, з якими сталася біда. Ці організації ще надають матеріальну допомогу: збирають речі (одяг, книги, іграшки та ін.), продукти харчування. Цю допомогу вони передають у будинки-інтернати, будинки-малютки, притулки, сиротинці, будинки для інвалідів та похилого віку. Діти-волонтери допомагають самотнім та людям похилого віку вирішувати побутові проблеми: купують продукти, виконують різну роботу по господарству.
Учні з великим задоволенням займаються організацією культурно-масового дозвілля для дітей, молоді, дітей-сиріт та дітей-інвалідів (формування та вироблення певних життєвих позицій, щодо здоров’я нації, майбутнього нашої держави, запобігання торгівлі людьми, насилля у суспільстві, статевих зносин, відповідального батьківства, які стають переконанням молоді). Можна зробити висновок, що основна діяльність дитячих організацій орієнтована на  розвиток сприятливих умов для особистості в цілому.
Значною соціальною роботою та допомогою займаються й волонтери молодіжних організацій, до яких залучаються учні старших класів. Їхня соціальна діяльність орієнтована на шефську допомогу дитям-сиротам, одиноким людям, ветеранам та пенсіонерам. Проте саме вікова різниця визначає форми і методи соціальної роботи. Так, наприклад, у місті Вінниці діє Вінницький обласний молодіжний громадський центр «Волонтер» (далі Центр), який було створено у грудні 1999 року. Центр створеною громадянами України на засадах спільності інтересів для реалізації мети та завдань цього центру.
Головною метою діяльності Центру є об’єднання та координація зусиль членів у справі сприяння розвитку волонтерського руху в Вінницькій області та захисту законних інтересів своїх членів.
Основними цілями Центру є:
1.        сприяння розвитку волонтерського руху у Вінницькій області;
2.    задоволення соціальних та культурних інтересів молоді — членів Центру;
3.        сприяння соціальному становленню та розвитку молоді Вінниччини;
4. сприяння створенню умов для саморозвитку членів Центру як особистостей, членів суспільства, громадян України;
5.        сприяння вивченню, обробці та використанню кращого міжнародного та вітчизняного досвіду з питань волонтерського руху;
6.        пропаганда принципів волонтерської діяльності у Вінницькій області та в Україні в цілому.
Центр працює з такими категоріями молоді як діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування стосовно адаптації цієї категорії молоді до самостійного життя у суспільстві та допомагає у вирішенні виникаючих проблем.
Поточною програмою є «Адаптація молоді з числа дітей – сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування до подальшого самостійного життя».
Проект передбачає залучення до волонтерської роботи широкого кола школярів з числа дітей-сиріт  та  дітей позбавлених батьківського піклування, що дозволяють подолати споживацькі принципи.
Тренінгові заняття щодо здорового способу життя з групою молоді зазначеної категорії дозволяють підготувати учасників цієї групи до проведення подібних занять з ровесниками за принципом «рівний—рівному». Працюючи за цією програмою вони глибше усвідомлять необхідну інформацію, їх знання стануть переконаннями. Молоді люди набудуть комунікативних та професійних навичок необхідних для реалізації себе у майбутньому.
Члени Центру спільно з старшокласниками брали участь у заходах ССДМ спрямованих на інтеграцію дітей-інвалідів у суспільство, зокрема у підготовці та проведенні конкурсу «Повір у себе і у тебе повірять інші», заходах Обласного Центру профілактики та боротьби зі СНІДом  «Я пам’ятаю, а ти?» приурочених до Дня пам’яті  померлих від СНІДу.
На даний час продовжується робота з дітьми-сиротами та дітьми, що позбавлені батьківського піклування стосовно адаптації цієї категорії молоді самостійного життя у суспільство, надання консультацій з питань, які їх турбують. Проводили виховні години та заходи у школах, ліцеях, гімназіях міста, спільно з учнями-волонтерами та учнями-омбудсменами,  на теми:
—   «Репродуктивне здоров’я»;
—   «Як запобігти захворіти на ВІЛ/СНІД»;
—   «Небажана вагітність»;
—   «Чому люди вживають алкоголь і наркотики»;
—   «Прийняття власного “Я” та відповідальності за власне життя», тощо.
Регулярно проводяться відео-семінари, які спрямовані на формування та вироблення певних життєвих позицій, щодо здоров’я нації, майбутнього нашої держави, запобігання торгівлі людьми, насилля у суспільстві, статевих зносин, відповідального батьківства, які стають переконанням молоді.
Кваліфіковане розповсюдження інформації з питань безпечної поведінки, репродуктивних прав та репродуктивного здоров’я, впровадження поміркованих переконань щодо здорового способу життя, формування поважного відповідального ставлення до шлюбу, сім’ї, батьківства, материнства силами підготовлених до волонтерської роботи вихованців загальноосвітніх шкіл, шкіл-інтернатів під керівництвом педагогів та вихователів у створених осередках статевого виховання – єдиний вид допомоги, який не потребує значних витрат і охоплює всіх дітей, якими опікуються інтернати.
До волонтерської роботи все більше долучається людей похилого віку, яких налічується близько 10 мільйонів по всьому світі. В Україні також діють ветеранські волонтерські організації. Основну мету своєї діяльності вони визначають як передання досвіду молодшому поколінню (підліткам, юнакам, молоді), учіння їх жити у цьому світі. Тезою їхніх організацій звучить наступним чином: «Не можна будувати майбутнього ізольовано від юного покоління» [3, с. 14]. Вони відвідують загальноосвітні заклади, де проводять класні години, лекції, прес-конференції, ділові ігри,  диспути з учнями середнього та старшого шкільного віку.
Волонтерський проект «Пенсіонер – пенсіонеру» основну свою увагу приділяє проблемі «діти вулиці». Діти вулиці – це будь-які неповнолітні, для яких вулиця (у широкому значенні цього слова, включає в себе  такі поняття  як:  спорожніле житло,  пустирища, смітники тощо) стала постійним місцем перебування  і які позбавлені належної опіки [2, с. 32].

Причини з яких діти знаходяться на вулиці:
  •  бездоглядність (батьки багато часу проводять на роботі);
  •  задоволення потреб у спілкуванні;
  •  асоціальні родини (вживання батьками алкоголю чи наркотиків);
  • відсутність контролю;
  • різні відхилення у психіці;
  • непорозуміння у сімї;
  • діти-мандрівники (шукачі пригод);
  • діти, у яких батьки позбавлені батьківського піклування;
  •  «пересичення  блага» (діти з багатих родин);
  • не вміння сказати «Ні» компанії;
  • гіперопіка батьків;
  • підлітковий вік;
  • з’являється вітчим, співмешканець;
  • конфлікт батьків і дітей;
  • приниження дитини;
  • батьки не цікавляться інтересами дітей.

Ця проблема їх зачепила тим, що діти при живих батьках ростуть як сироти, ніде не навчаються,  не працюють та недоїдають, живуть під чужими дахами чи у каналізаційних люках. Наприклад, у м. Херсоні з 170 «дітей вулиці» 90 були повернути членами цієї організації за шкільні парти.
Крім цих організацій, до волонтерської роботи відносяться Центри планування сім’ї. Вони надають роз’яснювальну роботу, щодо репродуктивного здоров’я, надання консультацій з питань, які турбують різні категорії молоді, гуманітарну допомогу (дітям-сиротам, багатодітним сім’ям).
Волонтерська діяльність є ефективною формою виховної діяльності і визначною складовою гуманістичного виховання школярів. Це пояснюється тим, що у процесі волонтерської практики в учнів формується стала громадська позиція, бажання приносити користь іншим, одержуючи за це подяку й вдячні відгуки від людей яким допомагають. Дуже важливим є те,  що волонтерська діяльність забезпечує молоді право на свободу вибору своєї позиції з урахуванням цінності людського духу і цінності життя взагалі, вчить діяти відповідно до моральних норм, розв’язувати життєві проблеми, керуючись ціннісним ставленням до людей.
Волонтерську діяльність потрібно включити до основних напрямків виховної роботи в загальноосвітній школі (робота соціального педагога, педагог-організатора), тому що дана праця на сьогоднішній день є актуальною і необхідною для  сучасного суспільства і кожної особистості індивідуально, і є складовою частиною державної програми «Молодь України» на 2009-2015 рр.

Список використаної літератури
  1. Держaвна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття). — К.: Райдуга, 1994. — 61 с.
  2. Дети улицы: растущая трагедия городов: Доклад для Независимой комисии по гуманитарным вопросам. / С.  Аньелли. – М. : РГСУ,  1990. –  148 с.
  3. Кокіна В. Із пенсіонерів – у волонтери. / В. Кокіна. // Урядовий кур’єр. – 2001 – 24 жовтня - С.14
  4. Романенко Л. А. О системе волонтерской помощи в Канаде. / Л. А. Романенко. // Практична психологія та соціальна робота – 1999 - № 6 – С.41-42
  5. Столяренко О. В. Гуманізація і гуманітаризація освіти на шляху духовного розвитку особистості. / О. В. Столяренко. // Рідна школа. — 2002. — № 3. — С. 19-22.
  6. Технології соціально-педагогічної роботи : навчальний посібник / [за заг. ред. А. Капської]. – К. : УДЦССМ, 2000. - 372 с.
  7. Щорс В. В. Волонтерський рух в Україні. / В. В. Щорс // Психологічна газета. — 2009. — № 24 (144). — С. 15-18.
  8. Яновський А. Школа громадянина: американський досвід — наші потреби / [пер. з польськ. Л. Гриневича]. / А. Яновський. — Львів : Літопис, 2001. — 215 с.
  9. Quitmann H. Humanistische Psychologie : Psychologie, Philosophie, Organisationsentwicklung / Helmut Quitmann. - [3., überarb. und erw. Auff.] — Göttingen, Bern, Toronto, Seattle : Hogrefe, Verl. rür. Rsychologie, 1996. — 314 s. 
Вадим Щорс

вівторок, 12 лютого 2013 р.

Вплив гуманістичного виховання на соціокультурний світ підростаючого покоління



Гуманістичне виховання у сучасному суспільстві повинно формувати сучасну мобільну, соціально активну, толерантну особистість. Кожна людина створює свій мікрокосмос, своє середовище існування, в якому виражає свій багатогранний творчий потенціал. Почали з’являтися нові парадигми освіти й виховання за якої проблема гуманізації набуває більш глибокого і якісно нового змісту, а характер розв’язання її завдань  визначає ступінь їхнього впливу на шляхи майбутнього розвитку суспільства. Однією з основних характеристик гуманізації є закладання в особистість загальнолюдських цінностей, в основі яких - ідеали добра, справедливості, служіння народові.
Виникає назріле питання чи поєднуються цінності, що пропагуються засобами масової інформації, кожною конкретною сім’єю з освітніми цінностями, бо ж  вони дуже сильно впливають на  формування особистості на соціокультурний світ людини та, особливо, дитини.
До основних чинників, що суттєво впливають на соціокультурний світ дитини відносяться:
1.     засвоєна культура, де ми під терміном «культура» розуміємо, що це частина людського оточення, створеного самими людьми (М. Херсоковіц).
На думку Н.  Боритко, людина у взаємодії з культурою вступає у такі відносини:
  • людина засвоює культуру, є об’єктом культурної дії, приймаючи типові риси, характерні для свого суспільства;
  • людина функціонує в культурному середовищі як носій і представник культурних цінностей, відстоює цінності та цілісність культури, в якій протікає його буття;
  • людина створює культуру, розвиває і заглиблює культурні традиції і цінності, будучи сам суб’єктом культурної творчості.

2.     взаємовідносини з іншими людьми (родичі, близькі, однолітки, вчителі) - це носії і творці культури, у взаємовідносинах з якими відбувається становлення особистості.
3.     оточуюче середовище -  де безпосередньо взаємодіє дитина й відбувається становлення людини, як особистості. У мікросередовищі дитина пізнає життя з позитивної або негативної сторони, вчиться спілкуватися з однолітками та дорослими, обирає одну із соціальних ролей у взаємовідносинах з друзями (стати лідером у дворовій зграї дітей чи підкоритися комусь), проявляються позитивні та негативні риси характеру.
4.     цілеспрямована діяльність - направлена на входження дитини у соціум повноцінною особистістю.
5.     природна активність самої дитини - проявляється в різних видах інтелектуально-творчої діяльності (навчання, спілкування, взаємовідносини).

Особливе місце у формуванні соціокультурного світу дитини посідає оточуюче середовище, одним з його представників є співтовариство людей, у якому кожна група виробляє свою особисту систему поглядів на світ, свою картину світу. Однією з таких груп є неформальні молодіжні об’єднання - субкультури.
Поняття «субкультури» неодноразово торкалися у своїх працях такі відомі дослідники та науковці як І. Д. Звєрєва, А. І. Капічина, А. Й. Капська, Я. Корчак, В. О. Луков, Л. В. Мардахаєв, А. В. Мудрик, Т. Ф. Олєксєєнко, М. В. Осоріна, С. С. Пальчевський, А. Л. Полударова, С. С. Сергєєв, О. В.Столяренко, А. В. Шариков та ін. Відповідно, у сучасній науці субкультуру прийнято розглядати як  систему цінностей, установок способів поведінки і життєвих стилів певної соціальної групи.
Під молодіжною субкультурою розуміють культуру певного молодого покоління, яке володіє загальними стилем життя, поведінки, групових норм, цінностей та переконань. В складний період переходу із дитинства в доросле життя виникає дуже багато проблем, які не здатні вирішити молоді люди. деякі підлітки вступивши до неформальної групи просто уникають проблем. Є й у підлітків і інші цілі для вступу до неформальної групи – нагнати страху на сусідів або вчителів, у інших перспектива познайомитися з дівчиною на основі спільних інтересів (наприклад, вправна їзда на мотоциклах – він і вона – рокери) або знайти співрозмовника, який би зміг тебе перш за все вислухати.  У даної групи ровесників, яким властиві ті ж проблеми, які мають ті ж цінності та ідеали. Для полегшення переходу із однієї крайності в іншу і необхідна молодіжна субкультура, яка акумулює в собі досвід вирішення всіх життєвих проблем, накопичений багатьма поколіннями молоді.
Серед соціальних причин виникнення молодіжної субкультури найбільш важливими є такі:
1) ріст доходів середнього класу молодіжного суспільства;
2) поява нових засобів запису і поширення музикальної продукції (радіоприймачів, музичних центрів);
3) ріст науково-технічного прогресу.
Вчені вважають, що молодіжній субкультурі сучасності властиві такі риси:
1. Переважно відпочинково-рекреативна спрямованість. Поряд із комунікативною (спілкування один із одним) відпочинок виконує в основному рекреативну функцію (більшість опитаних старшокласників та студентів зазначили, що під час відпочинку їхнє улюблене заняття – пасивний відпочинок), пізнавальна функція не реалізується зовсім, або в незначній степені. Рекреативні відпочинкові орієнтації підкріплюються змістом сучасних теле- і радіопередач.
2. «Вестернізація» (американізація) культурних потреб і інтересів. Цінності національної культури як класичної так і народної витісняються стереотипами масової культури, які орієнтовані на поглиблення цінностей «американського способу життя» в його примітивному відтворенні.
3. Пріоритет споживацьких орієнтацій. Споживацтво проявляється як в соціокультурному, так і в інших сферах життя.
4. Слабка індивідуальність та винахідливість культури. Вибір тих чи інших культурних цінностей найчастіше пов’язаний із груповими стереотипами, а також із престижною ієрархією цінностей в неформальній групі спілкування. Групові стереотипи і ієрархія цінностей пов’язані із статевою належністю, рівнем освіти, місцем проживання, та навіть національністю.
5. Позаінституційна культурна самореалізація. Дослідження довели, що відпочинок молоді здійснюється поза закладами відпочинку, найчастіше поряд телевізора. Зазначу, що сьогодні більшість молодіжних та підліткових телепередач є низькопробними.
6. Відсутність етнокультурної самоідентифікації. Це пов’язане із тим, що народна культура (традиції, звичаї, фольклор) більшість молоді сприймають як глибокий пережиток минулого.
Неформальні молодіжні об’єднання  діють за таким принципом: «Я – ми – вони»,  де
«Я» – кожен член неформального об’єднання,
«Ми» – усі члени цього об’єднання,
«Вони» – всі хто не входить до неформального об’єднання
Російський науковець С. С. Сергєєв запропонував наступну класифікацію молодіжної субкультури:
– романтико-ескапістські (хіпі, індіаністи, толкіністи, байкери);
– гедоністично-відпочинові (мажори, рейвери, репери);
– радикально-конструктивні (панки, екстремістські політизовані субкультури лівого і правого напрямку);
– кримінальні (гопники, любери).

Соціально-психологічною службою у  Вінницькому технічному ліцеї було проведено опитування за анкетою «Моє ставлення до молодіжних субкультур».

Анкета
«Моє ставлення до молодіжних субкультур»

1. Які ти знаєш неформальні молодіжні організації?
______________________________________________________
2. Як ви ставитесь до молодіжних субкультур?
А) позитивно
Б) негативно
3. Чи є в тебе друзі, які входять до неформальних молодіжних організацій?
А) так
Б) ні
4. Чи схвалюєш ти спосіб самовираження через демонстративний зовнішній вигляд?
А) так
Б) ні
5. Чи пішов би ти по напрямку популярних молодіжних субкультур? (емо, готи, скінхеди)
А) так
Б) ні
В) на деякий час
6. Чи відомо тобі про негативні вчинки, які скоїли члени неформальних організацій?
А) так
Б) ні
7. Чому, на твою думку, підлітки захоплюються ідеями неформальних організацій? __________________________________________________
8. Що, на твою думку, впливає на формування ціннісних  орієнтацій  молоді?
а) сім'я
б) друзі
в) «вулиця»
9. До кого ти звернешся  вразі потраплянні в складну життєву ситуацію?
          - батьки;
- учитель;
- практичний психолог;
- однолітки, друзі;
   - сам вирішу.
Дякуємо за співпрацю!

Об’єктами анонімного опитування були учні  8-11 класів, вік яких від 11 до 16 років (опитано 240 респондента), серед них:
- учнів 8 класу  (3 класи) – 75 осіб;
- учнів 9 класу  (3 класи) – 78 осіб;
- учнів 10 класу (1 клас) – 24 особи;
- учнів 11 класу (3 класи) – 63 особи.
На перше запитання, яке було сформулювало наступним чином «Які ти знаєш неформальні молодіжні організації?», учні Вінницького технічного ліцею відповіли наступним чином:
учні 8 та 9 класу 100% зазначили такі неформальні молодіжні субкультури, як: емо, готи, скінхеди, панки, репери та гопи. Також більшість учнів 8 класу вписали у бланк анкети – металісти, ска, хіп-хопери, рокери, глазур, цивіли. Учні 9 класу вказали, ще, крім вище перелічених, такі: антифашисти, растамани, хули, байкери, сатаніти, неонацисти, фанки, стрейт-ейджери.  1% опитаних серед учнів 9 класів написали, що «не знають жодної неформальної молодіжної субкультури».
учні  10 класу вказали наступні неформальні молодіжні організації: емо, готи, панки, скінхеди, репери, панки, металісти, сатаніти, гопники, хіпі, позери, стрейт-ейджери. 1 учень не вказав жодної молодіжної неформально організації.
учні 11 класу зафіксували у бланках анкет такий перелік неформальних молодіжних субкультур: емо, готи, скінхеди, гопники, панки, металісти, riverboys, рубашники,репери, фрутіс, сатаніти, растамани, джанкої.

 Таблиця загальних даних по паралелях 8, 9, 10, 11 класах та загальні дані по ліцею.
Запитання
8 — 11 клас
Загальні результати
(240 особи)
8 клас
(75 осіб)
9 клас
(78 осіб)
10 клас
(24 осіб)
11 клас
(63  особи)
К-сть
%
К-сть
%
К-сть
%
К-сть
%
К-сть
%
2. Як ви ставитесь до молодіжних субкультур?
А) позитивно
Б) негативно



31
40



41%
54%



35
39



45%
50%



9
15



37%
63%



22
39



35%
60%



97
133



41%
55%
3. Чи є в тебе друзі, які входять до неформальних молодіжних організацій?
А) так
Б) ні





51
24





68%
32%





40
37





51%
47%





15
9





63%
37%





30
33





48%
52%





136
103





56%
43%
4. Чи схвалюєш ти спосіб самовираження через демонстративний зовнішній вигляд?
А) так
Б) ні






31
44






41%
59%






27
50






35%
64%






10
14






41%
59%






19
43






30%
69%






87
151






36%
63%
5. Чи пішов би ти по напрямку популярних молодіжних субкультур? (емо,готи,скінхеди)
А) так
Б) ні
В) на деякий час





4
57
13





5%
76%
17%





10
55
11





13%
71%
14%





3
16
5





13%
67%
20%





7
52
4





11%
83%
6%





24
180
33





10%
75%
13%
6. Чи відомо тобі про негативні вчинки, які скоїли члени неформальних організацій?
А) так
Б) ні






61
13






81%
17%






53
22






68%
28%






20
4






84%
16%






51
12






81%
19%






185
51






77%
21%
8. Що, на твою думку, впливає на формування ціннісних       орієнтацій  молоді?
а) сім'я
б) друзі
в) "вулиця"





34
42
49





45%
56%
65%





23
40
30





29%
51%
38%





10
14
12





41%
59%
50%





26
34
33





41%
54%
53%





93
130
124





39%
54%
51%
9. До кого ти звернешся  вразі потраплянні в складну життєву ситуацію?
батьки;
вчитель;
психолог;
однолітки, друзі;
сам вирішу.




44
13
8
35
43





59%
17%
11%
47%
57%





59
7
9
33
31





76%
9%
12%
42%
40%





17
17
3
11
13





71%
71%
13%
46%
54%





41
15
3
62
40





65%
24%
5 %
98%
63%





161
16
23
141
127





67%
22%
10%
59%
53%
Також, 4 % респондентів (10 осіб) зазначили, що нейтрально відносяться до молодіжних субкультур;
1 %  опитаних серед учнів 9 класу не відповіли  на 3 запитання, а на 4 питання 1 учень з  9 класу відповів «не знаю»;
на 5 питання 3 особи (2 %), з них: 2 особи не відповіли на дане питання, а  1 учень вказав, що вже належить до неформального молодіжного об’єднання;
2 % опитаних  не відповіли на 6 питання.
Учні середньої школи  на 5 запитання «Чи пішов би ти по напрямку популярних молодіжних субкультур?» вказали, що вступили б до лав неформальної молодіжної організації (субкультури) —  до готів, а учні старшої школи — до скінхедів.
На сьоме запитання «Чому, на твою думку, підлітки захоплюються ідеями неформальних організацій?», учні ліцею  зазначили:
—   це спосіб самовираження, стиль життя;
—   не хочуть бути пересічними громадянами, привернути до себе увагу;
—   у підлітків перехідний вік;
—   через сімейні проблеми (не вистачає уваги, домашнього тепла, любові з боку батьків);
—   це спосіб неправильного виховання;
—   бо мають багато вільного часу, нема чим зайнятися, відсутність захоплень;
—   не мають власної думки;
—   потрапляють під вплив однолітків або старших друзів, які захоплюються даними ідеями;
—   знаходять нових друзів зі схожими ідеями і поглядами на життя, світоглядом;
—   в неформальних організаціях підлітки знаходять розуміння, моральну підтримку, захист, можуть бути самими собою;
—    виховуються у неблагополучних сім’ях;
—   з’являються спільні інтереси;
—   щоб виглядати дорослими, незалежними;
—   дань моді;
—   підняти свій статус у суспільстві, групі однолітків;
—   це цікаво, оригінально, круто;
—   це їх бачення світу;
—   демонстрація свого душевного стану;
—   бажають змінити щось у житті.
На 9 запитання «До кого ти звернешся  вразі потраплянні в складну життєву ситуацію?» учні 8 класу вказали: що звернулися вразі потрапляння в складну життєву ситуацію до Бога (1% респондентів), 1 % опитаних (1 учень) — що не знають до кого б звернулися.
Резюмуючи вище викладене, відзначимо наступне: субкультура - це сукупність соціально-психологічних ознак (норм, цінностей, стереотипів, смаків тощо), які впливають на стиль життя і мислення певних номінальних і реальних груп людей і дозволяють їм утверджувати себе як «ми», відмежованому від «вони» (інших представників соціуму).  
Отже, на сьогоднішній день психолого-педагогічним завданням є гуманістичне виховання підростаючого покоління, навчання  учнів толерантного ставлення до різних соціальних груп, етносів, націй та формування  духовності, духовних цінностей та пріоритетів.
Вадим Щорс