Виробляючи європейський вектор розвитку країни, освіта в першу чергу,
повинна набути кардинальних змін у напрямку наближення не тільки до європейських
стандартів і демократичних цінностей, а й розвитку нації та особливо
обдарованої особистості. В преамбулі Державної цільової програми з обдарованою
молоддю на написано, що „ця програма спрямована на забезпечення формування
інтелектуального потенціалу нації шляхом створення оптимальних умов для
всебічної обдарованої молоді і надання їй підтримки в розвитку творчого
потенціалу, самореалізації такої молоді та її постійного духовного
самовдосконалення”.
Тому вже сьогодні перед освітянами на місцях постає актуальна проблема
внесення коректив у навчальний процес з обдарованими дітьми. Його стрижнем
повинно бути гуманне виховання відповідальної особистості, здатної до
самоосвіти й саморозвитку, яка вміє критично мислити, знаходити та
опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати отримані знання, творчо
розв'язувати поставлені перед ними завдання та вміти бачити перспективу
розвитку будь-якої проблеми.
Виходячи з того, що обдарована дитина — це дитина, у якої рівень здібностей
значно відрізняється від середнього, соціально-психологічна служба школи
повинна допомогти у переорієнтації їхнього репродуктивного мислення на творче
індивідуальне конструювання. У розвитку їхніх здібностей важливе значення має
забезпечення та розширення поінформованості в тих галузях, які їх цікавлять, організація
для них різноманітної діяльності.
Дану проблему досліджують і розглядають багато сучасних науковців, тому ми
виходимо в нашій статті з теорії про здібності і обдарованість М.С. Лейтеса,
В.Є. Чудновського, О.І. Савенкова, Дж. Рензуллі, Ю.З. Гільбуха тощо.
У психологічній
літературі можна визначити в основному декілька аспектів обдарованості. Першим
аспектом обдарованості є обдарованість вроджена (актуальна) та
набута (потенційна).
Вроджена (актуальна) обдарованість
— це особливий стан індивіда, який характеризується насамперед активністю,
швидкістю сприймання і переробки інформації, пошукової поведінки водночас із
сильною індивідуалізацією (спеціалізацією) цих процесів бо здібні інакше
відображають світ, його логіку та ін. Спеціалісти до цього аспекту
обдарованості включають й природні здібності.
Багато відомих
вчених, музик, художників, письменників проявляли свої видатні здібності ще в
дитячі роки. Усім відомі яскраві творчі досягнення маленького В.-А. Моцарта,
видатні здобутки у дитинстві Ф. Гальтона, В. Гюго.
Набутою (потенційною) називається така
обдарованість, яка проявилася в певній галузі науки у дорослому віці.
По-друге,
обдарованість поділяється на загальну
як „універсальну здібність” (здібності до усього) та спеціальну.
Більшість
дослідників впевнені в тому, що обдарованість – інтеграційна (сумарна)
особистісна властивість. Інакше кажучи, якщо людина обдарована, то вона здатна
досягати успіхів у багатьох галузях. Ця обдарованість називається загальною.
Спеціальна обдарованість,
тобто обдарованість в однієї сфері діяльності, яка завжди придатна до якогось
типу обдарованості (математична, літературна, спортивна тощо).
Розрізняють наступні
види обдарованості:
1. Художня обдарованість в свою
чергу поділяються на обдарованість в галузі акторської майстерності,
літератури, музики, мистецтва, скульптури.
2. Творча обдарованість
виявляється у нестандартному баченні світу і у нешаблонному мисленні. Існує 4
ознаки творчої обдарованості:
1) оригінальність
ідей та продуктів — це
незвичне і нестандартне вирішення будь-яких проблем.
2)
здатність знаходити ідеї в нових і складних ситуаціях – це нестандартне бачення предмета,
використання його функцій у якійсь новій ситуації.
3) образна гнучкість мислення —
здатність змінити форму об'єкта так, щоб побачити нові його можливості.
4) семантична або словесна гнучкість мислення
виявляється в дитячому виці у формі підвищеної
чутливості до мовлення. Дитина ставиться
до нових форм слова і
висловлювань як до живих об'єктів.
3. Соціальна (або лідерська) обдарованість
— це виняткова здатність вибудовувати довготривалі,
конструктивні взаємовідносини з іншими людьми.
4. Інтелектуальна та академічна обдарованість
— це здатність аналізувати, мислити, співставляти факти. Дитина з даними
здібностями може виявляти надзвичайні здатності до навчання.
5. Рухова (психомоторна) обдарованість —
виключно спортивні здібності.
6. Духовна обдарованість пов’язана
з моральними якостями, альтруїзмом.
7. Практична обдарованість проявляється в тому, що люди, які з великим успіхом користуються інтелектом в
повсякденному житті, не обов’язково на роботі домінують у вирішенні проблем, де
задіяне абстрактне мислення, та й академічні здібності не завжди вказують на
інтелект.
Завданням
ж соціального педагога в загальноосвітній
школі з розвитку та виховання обдарованості полягає в тому, щоб:
1.
виявити обдарованих дітей в навчальному
закладі (діагностичний етап).
2.
налагодити зв’язки з батьками.
3.
знайти шляхи порозуміння з обдарованою
дитиною.
4.
побудувати власну програму допомоги
обдарованому учневі разом з класним керівником, вчителями-предметниками,
психологом та батьками. Першочерговою
ланкою повинні бути бесіди, розмови про характер взаємовідносин між членами
родини, батьками й вчителями, обдарованими дітьми та однокласниками.
5.
допомогти дитині повірити у свої власні
можливості.
6.
організувати навчальний процес, який би
відповідав здібностям обдарованих дітей.
7. організувати систему позакласної та позашкільної
роботи.
8. вчасно вирішувати проблеми, які пов’язані з приводу адаптації й успішності, обдаровану
дитину потрібно вчити самостійно приймати рішення, стимулювати роботу під час
усього періоду навчання у загальноосвітній школі.
9. здійснювати соціально-правовий захист обдарованих дітей
через мінімізацію для них негативних наслідків процесів, які відбуваються в
суспільстві.
Під час
щоденної практичної роботи соціальний педагог здійснює соціально-психологічний
супровід обдарованих дітей під час усього періоду навчання:
§
Індивідуальна та групова
психодіагностика (методика «Самооцінка»; методика «Палітра інтересів» О. І.
Савенкова; методика Р. Кеттелла «Багатофакторний особистісний опитувальник»; ШТРР).
§
Психологічно-розвиваюча робота з
обдарованими дітьми (тренінги, бесіди, ігри та ін.);
§
Консультування;
§
Допомога у виборі профілів та
факультативів, гуртків та секцій у навчальному закладі;
§
Лонгетюдне спостереження за обдарованими дітьми
(спостереження на уроці, під час перерв, спостереження під час позашкільної
роботи (екскурсії, туристичного походу, відпочинку на природі тощо).
§
Профорієнтаційна робота.
Існує 4
підходи до роботи з обдарованими учнями, але для кожної дитини потрібно
підібрати саме той, що відповідає її нахилам, здібностям та талантам.
1.Індивідуально-особистісний підхід. Врахування
не лише індивідуальності учня, а й усієї системи стосунків особистості з
оточенням та оцінювання впливу цих стосунків на психіку дитини та її індивідуальні можливості.
2. Дидактичний підхід використовує здібності
закладені в особистості природою. Завдання ж вчителя — створити таку ситуацію, яка б
максимально навантажувала провідну здібність конкретної дитини (інтелектуальну,
комунікативну чи психомоторну).
3. Дидактико – психологічний підхід –
введення в освітній процес психологічної допомоги, яка має компенсувати
труднощі, що виникають у вчителя та учня під час реалізації даної навчальної
програми.
4. ІІсиходидактичний підхід
— психологічний пріоритет у побудові освітянських технологій. Це розвивальне
навчання, за якого знання, вміння та навички з мети освітнього процесу
перетворюється на засіб пізнавального
та особистісного розвитку учня.
В
загальноосвітній школі під час навчання використовуються різноманітні прийоми
роботи з обдарованими дітьми:
1. Творчі,
тематичні та індивідуальні завдання, спрямовані на розширення, поглиблення
знань.
2.
Проблемно-ситуативні завдання, формулюються таким чином, щоб набути характеру
морально-етичної чи суспільно-політичної проблеми, яку необхідно розв'язати
учням, користуючись різними мисленнєвими операціями і при цьому дані завдання
впливають на емоційну сферу дитини.
3. Дослідницька
діяльність — це шлях ознайомлення учнів з методами наукового пізнання, це
важливий засіб формування: пізнавальної, особистісної (розвиток індивідуальних
здібностей і талантів), самоосвітньої та соціальної (співробітництво, розуміння
особистісних потреб і вимог) компетентностей.
4. Індивідуальне
навчання — робота з обдарованими дітьми за індивідуальними навчальними планами;
5. Профільні
класи — цілеспрямований розвиток певного виду обдарованості. Діти вивчають крім
загальнообов’язкових предметів ще ті предмети, які відповідають обраному
профілю
6. Класи з
поглибленим вивченням окремих предметів.
Навчання
обдарованих дітей повинно доповнюватися системою позакласної та позашкільної
роботи, формами і видами роботи якоїє :
1)
виконання позанавчальних завдань;
2)
відвідування занять гуртка;
3)
участь у масових тематичних заходах
(літературних вечорах; оглядах-конкурсах художньої, технічної та інших видів
творчості; зустрічі з ученими, науковими працівниками тощо; участь у різноманітних науково-практичних
конференціях; участь у творчих тижнях; конкурси, концерти, вистави, спортивні
змагання; КВК, „Що?Де?Коли?”, „Як стати мільйонером”; інтелектуальні аукціони;
тренінги та інтелектуальні ігри; бізнес–шоу; інтелектуальні марафони);
4)
факультативи;
5)
участь в олімпіадах (шкільні, міські, обласні
з різних предметів);
6)
мікровикладення (учень замість вчителя)
з певного предмету.
Крім вищеназваних форм роботи, обдарований учень
може приймати участь у творчих тижнях та у старших класах — в Малій академії
наук (МАН).
У загальноосвітній школі обдаровані діти повинні проявляти
себе, свої можливості та реалізувати себе. І у цьому може допомогти соціальний
педагог, психолог та вчитель-предметник. Вони повинні супроводжувати обдаровану
дитину протягом усього періоду навчання у школі з часу виявлення її здібностей
та талантів, але за неї не потрібно вирішувати проблеми, які з’являються, бо дитину
потрібно вчити самостійно приймати рішення.
За таких умов вчитель, соціальний педагог, які працює з
обдарованими дітьми, повинні характеризуватися не тільки високим рівнем
педагогічної креативності, відповідати сучасному рівню викладання предмета, але
й володіти психолого–педагогічними знаннями, уміннями та навиками, які
забезпечують його ефективну взаємодію з обдарованими учнями з розвитку їх
творчих можливостей у навчально-виховному процесі.
Список
використаної література
1. Анікіна Н. Педагогічна підтримка обдарованості / Н.
Анікіна. – К. : Шкільний світ, 2005. — 112 с.
2. Одаренные
дети: [перевод с англ.] / [общая редакция Г.В. Бурменской и В.М. Слуцкого]. — М. : Прогресс,
1991. — 426 с.
3. Психология одаренности детей и подростков : учебн. пособие [для студентов высших и средних педагогических
учебных заведений] / [под ред. Н.С. Лейтеса]. – М. : Академия, 1996. — 416 с. — (Психология
для студентов).
4. Савенков
А. И. Одаренный ребенок дома и в школе. / А.
И. Савенков. – Екатеринбург : У-Фактория,
2004. —
272 с.
5. Щорс В.
Робота з обдарованими дітьми в загальноосвітній школі // Школа (Шкільний світ)
: Інформаційно-методичний журнал. — 2008. — № 10. — С. 12-15.
6. Щорс В.
В. Як не помилитися у виявленні ранньої обдарованості дитини /
Обдарована дитина. — 2007. — № 3 — С. 53-611.
Вадим Щорс
Немає коментарів:
Дописати коментар