субота, 23 лютого 2013 р.

СОЦІАЛЬНО—ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ



Виробляючи європейський вектор розвитку країни, освіта в першу чергу, повинна набути кардинальних змін у напрямку наближення не тільки до європейських стандартів і демократичних цінностей, а й розвитку нації та особливо обдарованої особистості. В преамбулі Державної цільової програми з обдарованою молоддю на написано, що „ця програма спрямована на забезпечення формування інтелектуального потенціалу нації шляхом створення оптимальних умов для всебічної обдарованої молоді і надання їй підтримки в розвитку творчого потенціалу, самореалізації такої молоді та її постійного духовного самовдосконалення”.
Тому вже сьогодні перед освітянами на місцях постає актуальна проблема внесення коректив у навчальний процес з обдарованими дітьми. Його стрижнем повинно бути гуманне виховання відповідальної особистості, здатної до самоосвіти й саморозвитку, яка вміє критично мислити, знаходити та опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати отримані знання, творчо розв'язувати поставлені перед ними завдання та вміти бачити перспективу розвитку будь-якої проблеми.
Виходячи з того, що обдарована дитина — це дитина, у якої рівень здібностей значно відрізняється від середнього, соціально-психологічна служба школи повинна допомогти у переорієнтації їхнього репродуктивного мислення на творче індивідуальне конструювання. У розвитку їхніх здібностей важливе значення має забезпечення та розширення поінформованості в тих галузях, які їх цікавлять, організація для них різноманітної діяльності.
Дану проблему досліджують і розглядають багато сучасних науковців, тому ми виходимо в нашій статті з теорії про здібності і обдарованість М.С. Лейтеса, В.Є. Чудновського, О.І. Савенкова, Дж. Рензуллі, Ю.З. Гільбуха тощо.
У психологічній літературі можна визначити в основному декілька аспектів обдарованості. Першим аспектом обдарованості є обдарованість вроджена (актуальна) та набута (потенційна).
Вроджена (актуальна) обдарованість — це особливий стан індивіда, який характеризується насамперед активністю, швидкістю сприймання і переробки інформації, пошукової поведінки водночас із сильною індивідуалізацією (спеціалізацією) цих процесів бо здібні інакше відображають світ, його логіку та ін. Спеціалісти до цього аспекту обдарованості включають й природні здібності.
Багато відомих вчених, музик, художників, письменників проявляли свої видатні здібності ще в дитячі роки. Усім відомі яскраві творчі досягнення маленького В.-А. Моцарта, видатні здобутки у дитинстві Ф. Гальтона, В. Гюго.
Набутою (потенційною) називається така обдарованість, яка проявилася в певній галузі науки у дорослому віці.
По-друге, обдарованість поділяється на загальну як „універсальну здібність” (здібності до усього) та спеціальну.
Більшість дослідників впевнені в тому, що обдарованість – інтеграційна (сумарна) особистісна властивість. Інакше кажучи, якщо людина обдарована, то вона здатна досягати успіхів у багатьох галузях. Ця обдарованість називається загальною.
Спеціальна обдарованість, тобто обдарованість в однієї сфері діяльності, яка завжди придатна до якогось типу обдарованості (математична, літературна, спортивна тощо).
Розрізняють наступні види обдарованості:
1. Художня обдарованість в свою чергу поділяються на обдарованість в галузі акторської майстерності, літератури, музики, мистецтва, скульптури.
2. Творча обдарованість виявляється у нестандартному баченні світу і у нешаблонному мисленні. Існує 4 ознаки творчої обдарованості:
1) оригінальність ідей та продуктів —  це незвичне і нестандартне вирішення будь-яких проблем.
2) здатність знаходити ідеї в нових і складних ситуаціях – це нестандартне бачення предмета, використання його функцій у якійсь новій ситуації.
3) образна гнучкість мислення — здатність змінити форму об'єкта так, щоб побачити нові його можливості.
4) семантична або словесна гнучкість мислення виявляється в дитячому виці у формі підвищеної чутливості до мовлення. Дитина ставиться до нових форм слова і висловлювань як до живих об'єктів.
3. Соціальна (або лідерська) обдарованість — це виняткова здатність вибудовувати довготривалі, конструктивні взаємовідносини з іншими людьми.
4. Інтелектуальна та академічна обдарованість — це здатність аналізувати, мислити, співставляти факти. Дитина з даними здібностями може виявляти надзвичайні здатності до навчання.
5. Рухова (психомоторна) обдарованість — виключно спортивні здібності.
6. Духовна обдарованість пов’язана з моральними якостями, альтруїзмом.
      7. Практична обдарованість проявляється в тому, що люди, які з великим успіхом користуються інтелектом в повсякденному житті, не обов’язково на роботі домінують у вирішенні проблем, де задіяне абстрактне мислення, та й академічні здібності не завжди вказують на інтелект.
Завданням ж  соціального педагога в загальноосвітній школі з розвитку та виховання обдарованості полягає в тому, щоб:
1.      виявити обдарованих дітей в навчальному закладі (діагностичний етап).
2.      налагодити зв’язки з батьками.
3.      знайти шляхи порозуміння з обдарованою дитиною.
4.      побудувати власну програму допомоги обдарованому учневі разом з класним керівником, вчителями-предметниками, психологом та  батьками. Першочерговою ланкою повинні бути бесіди, розмови про характер взаємовідносин між членами родини, батьками й вчителями, обдарованими дітьми та однокласниками.
5.      допомогти дитині повірити у свої власні можливості.
6.      організувати навчальний процес, який би відповідав здібностям обдарованих дітей.
7. організувати систему позакласної та позашкільної роботи.
8. вчасно вирішувати проблеми, які пов’язані  з приводу адаптації й успішності, обдаровану дитину потрібно вчити самостійно приймати рішення, стимулювати роботу під час усього періоду навчання у загальноосвітній школі.
9. здійснювати соціально-правовий захист обдарованих дітей через мінімізацію для них негативних наслідків процесів, які відбуваються в суспільстві.
Під час щоденної практичної роботи соціальний педагог здійснює соціально-психологічний супровід обдарованих дітей під час усього періоду навчання:
§         Індивідуальна та групова психодіагностика (методика «Самооцінка»; методика «Палітра інтересів» О. І. Савенкова; методика Р. Кеттелла «Багатофакторний особистісний опитувальник»; ШТРР).
§         Психологічно-розвиваюча робота з обдарованими дітьми (тренінги, бесіди, ігри та ін.);
§         Консультування;
§         Допомога у виборі профілів та факультативів, гуртків та секцій у навчальному закладі;
§         Лонгетюдне  спостереження за обдарованими дітьми (спостереження на уроці, під час перерв, спостереження під час позашкільної роботи (екскурсії, туристичного походу, відпочинку на природі тощо).
§         Профорієнтаційна робота.
Існує 4 підходи до роботи з обдарованими учнями, але для кожної дитини потрібно підібрати саме той, що відповідає її нахилам, здібностям та талантам.
1.Індивідуально-особистісний підхід. Врахування не лише індивідуальності учня, а й усієї системи стосунків особистості з оточенням та оцінювання впливу цих стосунків на психіку дитини та її  індивідуальні можливості.
2. Дидактичний підхід використовує здібності закладені в особистості природою. Завдання ж вчителя — створити таку ситуацію, яка б максимально навантажувала провідну здібність конкретної дитини (інтелектуальну, комунікативну чи психомоторну).
3. Дидактико – психологічний підхід – введення в освітній процес психологічної допомоги, яка має компенсувати труднощі, що виникають у вчителя та учня під час реалізації даної навчальної програми.
4. ІІсиходидактичний підхід — психологічний пріоритет у побудові освітянських технологій. Це розвивальне навчання, за якого знання, вміння та навички з мети освітнього процесу перетворюється на засіб пізнавального та особистісного розвитку учня.
В загальноосвітній школі під час навчання використовуються різноманітні прийоми роботи з обдарованими дітьми:
1. Творчі, тематичні та індивідуальні завдання, спрямовані на розширення, поглиблення знань.
2. Проблемно-ситуативні завдання, формулюються таким чином, щоб набути характеру морально-етичної чи суспільно-політичної проблеми, яку необхідно розв'язати учням, користуючись різними мисленнєвими операціями і при цьому дані завдання впливають на емоційну сферу дитини.
3. Дослідницька діяльність — це шлях ознайомлення учнів з методами наукового пізнання, це важливий засіб формування: пізнавальної, особистісної (розвиток індивідуальних здібностей і талантів), самоосвітньої та соціальної (співробітництво, розуміння особистісних потреб і вимог) компетентностей.
4. Індивідуальне навчання — робота з обдарованими дітьми за індивідуальними навчальними планами;
5. Профільні класи — цілеспрямований розвиток певного виду обдарованості. Діти вивчають крім загальнообов’язкових предметів ще ті предмети, які відповідають обраному профілю
6. Класи з поглибленим вивченням окремих предметів.
Навчання обдарованих дітей повинно доповнюватися системою позакласної та позашкільної роботи, формами і видами роботи якоїє :
1)     виконання позанавчальних завдань;
2)     відвідування занять гуртка;
3)     участь у масових тематичних заходах (літературних вечорах; оглядах-конкурсах художньої, технічної та інших видів творчості; зустрічі з ученими, науковими працівниками тощо; участь у  різноманітних науково-практичних конференціях; участь у творчих тижнях; конкурси, концерти, вистави, спортивні змагання; КВК, „Що?Де?Коли?”, „Як стати мільйонером”; інтелектуальні аукціони; тренінги та інтелектуальні ігри; бізнес–шоу; інтелектуальні марафони);
4)     факультативи;
5)      участь в олімпіадах (шкільні, міські, обласні з різних предметів);
6)     мікровикладення (учень замість вчителя) з певного предмету.
Крім вищеназваних форм роботи, обдарований учень може приймати участь у творчих тижнях та у старших класах — в Малій академії наук (МАН).
У загальноосвітній школі обдаровані діти повинні проявляти себе, свої можливості та реалізувати себе. І у цьому може допомогти соціальний педагог, психолог та вчитель-предметник. Вони повинні супроводжувати обдаровану дитину протягом усього періоду навчання у школі з часу виявлення її здібностей та талантів, але за неї не потрібно вирішувати проблеми, які з’являються, бо дитину потрібно вчити самостійно приймати рішення.
За таких умов вчитель, соціальний педагог, які працює з обдарованими дітьми, повинні характеризуватися не тільки високим рівнем педагогічної креативності, відповідати сучасному рівню викладання предмета, але й володіти психолого–педагогічними знаннями, уміннями та навиками, які забезпечують його ефективну взаємодію з обдарованими учнями з розвитку їх творчих можливостей у навчально-виховному процесі.

Список використаної література

1. Анікіна Н. Педагогічна підтримка обдарованості / Н. Анікіна. – К. : Шкільний світ, 2005. — 112 с.
2. Одаренные дети: [перевод с англ.] / [общая редакция Г.В. Бурменской и В.М. Слуцкого].  М. : Прогресс, 1991. — 426 с.
3. Психология одаренности детей и подростков :  учебн. пособие [для студентов высших и средних педагогических учебных заведений] / [под ред. Н.С. Лейтеса]. – М. : Академия, 1996. — 416 с. — (Психология для студентов).
4. Савенков А. И. Одаренный ребенок дома и в школе. / А. И. Савенков. – Екатеринбург : У-Фактория, 2004. — 272 с.
5. Щорс В. Робота з обдарованими дітьми в загальноосвітній школі // Школа (Шкільний світ) : Інформаційно-методичний журнал. — 2008. — № 10. — С. 12-15.
6. Щорс В. В. Як не  помилитися у виявленні ранньої обдарованості дитини / Обдарована дитина. — 2007. — № 3 — С. 53-611.    


Вадим Щорс

Немає коментарів:

Дописати коментар