субота, 28 грудня 2013 р.

АСПЕКТИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ



Кримінальна відповідальність неповнолітніх настає з 16років


Встановлення певного мінімального віку кримінальної відповідальності пов’язане з фізіологічним процесом поступового формування здатностей особи по досягненні певного віку усвідомлювати свої дії і керувати ними та розуміти небезпечність вчинюваних дій згідно ст. 22 Кримінального Кодексу України, відповідальність за деякі злочини настає з 14 років. Тому перелік злочинів, за які можлива кримінальна відповідальність, обумовлена, головним чином, не їх тяжкістю (як це помилково вважають), а саме можливістю усвідомлювати суспільно небезпечний характер відповідних дій навіть у 14-річному віці.
Учинення злочину неповнолітніми, розглядається як пом’якшуюча обставина.  Основними видами покарань неповнолітніх є:
штраф
громадські роботи;
виправні роботи;
арешт;
позбавлення волі на певний строк у  всіх випадках покарання у вигляді позбавлення волі неповнолітньому не може бути призначено більше ніж 15 років, у тому числі і призначення покарання за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків.
Враховуючи, що кримінальна відповідальність неповнолітніх за своєю формою та змістом досить специфічна, стаття 104 Кримінального Кодексу України передбачає умови.
Умови та порядок звільнення неповнолітньої особи від відбування покарання з випробуванням. Ця стаття може бути застосована до неповнолітнього лише у разі його засудження до позбавлення волі.
Якщо неповнолітній не вчинить нового злочину, то після закінчення іспитового строку, засудження скасовується й він визнається не судимим. У разі вчинення нового злочину під час іспитового строку, суд призначає засудженому покарання за новий злочин і повністю або частково приєднує покарання, призначене за попередній злочин.
Формою реалізації кримінальної відповідальності, яка не пов’язана із застосуванням кримінального покарання, є застосування примусових заходів виховного характеру.
Стаття 105 Кримінального Кодексу України містить вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру, що можуть застосовуватись до неповнолітніх:
1. застереження;
2. обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог  до поведінки   неповнолітнього;
3. передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного «колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання. Неповнолітній може бути   переданий під нагляд педагогічному колективу навчального закладу тільки за місцем навчання, трудовому колективу за місцем роботи за умови, ідо цей колектив спроможний здійснювати належний контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно впливати на його виховання.
4. покладення  на неповнолітнього, який досяг  п’ятнадцятирічного віку  і  має  майно кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків.
5. направлення неповнолітнього, до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.  Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.
Як правило, примусові заходи вихов-ного характеру застосовуються на осіб,  які вперше ВЧИНИЛИ ЗЛОЧИН, ЩО не являє великої суспільної небезпеки. Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків означає поміщення його в спеціальну школу або професійно-технічне училище. Це найбільш суворий примусовий захід виховного характеру. При вирішенні цього питаним суд враховує, зокрема, що неповнолітній важко піддасться вихованню, вийшов з-під батьківського впливу чи вплину педагогічного або трудового колективу, підпав під негативний вплив інших осіб, тощо.
Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи дітей і підлітків здійснюється судом до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. До спеціальної школи направляються неповнолітні правопорушники віком від 11 до 14 років, а до спеціальних училищ від 14 і до досягнення правопорушником 18-річноґо віку. Не підлягають направленню і прийому до спеціального училища неповнолітні, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення  волі.
До неповнолітнього може бути застосовано декілька примусових заходів виховного характеру.

Вправи до тренінгу „Гендерна культура молоді”


"Зміна ролей"
Мета : проаналізувати особливості спілкування осіб жіночої та чоловічої статі.
Хід вправи :   вибирається пара дівчат та пара хлопців. Кожній парі пропонується привітатися один з одним, граючи роль протилежної статі. Ведучий пропонує наступні ситуації для рольової гри : зустріч двох друзів/подруг після року розлуки ; зустріч матері з донькою чи батька з сином;  зустріч закоханих хлопця і дівчини.
Після гри обговорюються можливі труднощі, які виникли під час інсценування, а також традиції вітання, котрі базуються на історичних фактах і дослідженнях.
Міні-лекція : Іноді ми не помічаємо, яким чином вітаємося один з одним. Чому чоловіки при зустрічі потискають руки, а жінки обмінюються поцілунком у щоку ? А всьому цьому є пояснення, корені якого тягнуться з далекого середньовіччя. Зустрічаючись, чоловіки давали один одному руки, показуючи, що в них немає зброї і їх наміри чисті. Щодо жіночих поцілунків у щоку, то цей ритуал означає побажання здоров'я, вираження приязні, ніжності, доброго ставлення до людини. У 16 - 17 ст. дружина чи донька господаря повинні були цілувати гостей на знак глибокої симпатії до них. І досі жінка, цілуючи дитину, чоловіка, подругу тим самим виражає свою любов, симпатію, ніжність, виказує довіру.

"Перевертні"
(виконується на основі даних анкети "Що я думаю про чоловіків і жінок")

Мета : сформувати уявлення про соціальну рівність чоловіка і жінки.
Хід вправи : на дошці у дві колонки записуються "типові жіночі" і "типові чоловічі" якості (до 30 якостей). Ведучий пропонує обговорити, які з перерахованих якостей належать тільки жіночому єству, а які чоловічому (мужність - чол., ніжність, турботливість -жін.) Наприкінці обговорення аудиторія має прийти до висновку, що наявними і безперечними є тільки біологічні відмінності. Все інше відносне, відмінності між індивідами в одній статевій групі можуть перевершувати розходження між статями в цілому (дівчата можуть більшою мірою різнитися між собою, ніж у випадку порівняння їх з юнаками). Суспільство несвідомо тяжіє до міфів про зумовленість поведінки статтю, тобто очікує від чоловіків і жінок різної поведінки стосовно родини, вибору професії, виховання дітей, зовнішнього вигляду, віку вступу до шлюбу та сексуальних стосунків, тощо.

Опитувальник "Що я думаю про жінок і чоловіків"
(Л. В. Штилеві, Е. Б. Петрухина . Практикум по гендерной психологии./ Под ред. И. С. Клециной. - СПб. – 2003 - С. 53-55)

1. Які якості жінок і чоловіків асоціюються у вас із поняттям "справжній чоловік", "справжня жінка"?
Бути "справжньою жінкою" - це бути якою ?
Бути "справжнім чоловіком" - це бути яким ?


2.         На вашу думку, у чому жіноче щастя ?
3.         Як ви думаєте, що таке "чоловіче щастя " ?
4.         Чи існують, на ваш погляд, суто "жіночі" і суто "чоловічі" професії ? Наведіть приклади (до 6 позицій по кожній статі).

Жіночі професії
Чоловічі професії


5. Чи існує, на вашу думку, різниця між дівчатами та хлопцями ? Якщо "так", то яка ? А) у психічному розвитку (увага, мовлення, пам'ять, мислення)

Дівчата
Хлопці


Б) у поведінці
Дівчата
Хлопці


В) у спілкуванні
Дівчата
Хлопці


6. Як ви вважаєте, чи потрібно виховувати дівчат і хлопців по-різному ? Якщо "так", то чим, по-вашому, відрізняється виховання дівчат від виховання хлопців ?

Виховання дівчат
Виховання хлопців


7. У чому, на вашу думку, містяться відмінності виховного впливу батька і матері на дитину
Характеристики "жіночого виховання"
Характеристики "чоловічого виховання"


8. У чому суть ролі матері і батька у вихованні доньки та сина ?

Матір
Батько
Виховання доньки
Виховання сина
Виховання доньки
Виховання сина





За матеріалами В. Гнатюк - соціального педагога ЗШ І-ІІІ ст. № 11 м. Вінниці

середа, 25 грудня 2013 р.

Пізнай себе - тренінгове заняття






Опитувальник професійних установок підлітків

П'ять блоків  професійної установки
Перший фактор (Р1), «нерішучість про­фесійного вибору», містить висловлювання, що характеризуються відчуттям нерішучості, непевності, труднощами з початком діяльності, відсутністю чітких уявлень і критеріїв, що стосуються професійного розвитку, поганою інформованістю про світ професій. Відповідно, за низьких значень, отриманих під час відповідей на запитання цього фактора, можна говорити про впевненість у професійному виборі.
Другий фактор (Р2), «раціоналізм професій­ного вибору», характеризується обґрунтованістю, раціоналізмом, готовністю діяти за планом, неімпульсивністю. Протилежний полюс цього фактора можна розглядати як показник імпуль­сивності й необґрунтованості.
Третій фактор (РЗ), «оптимізм щодо профе­сійного майбутнього», пов'язаний з ідеалізацією, «юнацьким максималізмом», відчуттям обраності, з відчуттям, що абсолютно всі проблеми можна розв'язати. Протилежний полюс — реалізм про­фесійного вибору.
Четвертий фактор (Р4), «висока самооцін­ка», характеризується завищеною самооцінкою, вірою у свої сили та здібності, надмірною довірою до свого суб'єктивного враження, завзятістю та готовністю до подолання труднощів. Низькі значення цього фактора можуть свідчити про занижену самооцінку й наявність невдалого досвіду розв'язання життєвих завдань.
Нарешті, п'ятий фактор (Р5), «залежність у професійному виборі», поєднує висловлювання, пов'язані з несамостійністю, залежністю від інших, із соціальною незрілістю. Протилежний полюс цього фактора — незалежність у про­фесійному виборі.
З огляду на розуміння професійних установок як форми реалізації — у конкретній ситуації (ситуації вибору професії) — уже наявного досві­ду розв'язання життєвих проблем, можна було очікувати, що виявлені фактори професійних установок будуть якось пов'язані з досить стій­кими особистісними особливостями, насамперед із характерологічними особливостями. Тому на тій самій вибірці (95 осіб) було проведено кореляційний аналіз показників індивідуальних особливостей професійних установок, з одного боку, і характерологічних особливостей за опитувальником Р.Кеттелла, з іншого.
Отримані коефіцієнти кореляцій свідчать, що відповідні зв'язки, хоча й не дуже яскраво виражені, все-таки існують, і, зокрема, їх можна розглядати як показники конструктної валідності «Опитувальника професійних установок підлітків».
Так, фактор «непевності в професійному виборі» явно пов'язаний із факторами «емоційної нестабільності» (-3), «напруженості» (+0_4), «боязкості» (-Н), «відчуття провини» (+0), «консерватизму» (-ОД)», а також із вторинними факторами «тривожності» й «конформізму».
Фактор «оптимізму щодо професійного майбутнього» пов'язаний із факторами «домінантності» (+Е), «мрійливості» (+М) — щодо цього фактору простежується лише тенденція зв'язку, але змістовно він цілком осмислений, — «радикалізму» (+ОД) та з вторинним фактором «незалежності».
Фактор «високої самооцінки» пов'язаний із факторами «домінантності» (+Е), «практицизму» (+1), «відсутності відчуття провини» (-О) й «сумлінності» (+С) — зв'язок із цим фактором змістовно не дуже зрозумілий.
Фактор «залежності професійного вибору» пов'язаний із факторами «безтурботності» (+Р), «групової залежності» (-(^2), «консерватиз­му» (-ОД) — з цим фактором пов'язана лише тенденція зв'язку, — із вторинними факторами «конформізму» й «екстраверсії» — щодо цього вторинного фактору простежується лише тенденція зв'язку.
Найменше пов'язаний із характерологіч­ними особливостями особистості фактор «раціоналізму професійного вибору» — лише із вторинним фактором «тривожності» та з первинним фактором «шизотимія» — наявна лише тенденція зв'язку.
З поведінкових показників, що повинні бути пов'язані з професійними установками, розглядали лише: ступінь невизначеності в думках із приводу своєї особистості (кількість відповідей «не знаю»), уже зроблено або ще не зроблено професійний вибір («так» — «ні») та самостійне звертання до профконсультації або під керівництвом батьків («так» — «ні»), але ці показники виявилися мало пов'язаними з факторами професійних установок.
Так. унаслідок регресійного аналізу отримано такі формули: для вже зробленого вибору професії К = 0,25; ваги факторів = -0,17 (Р1) + 0,15 (Р2) + +0,06 (РЗ) + 0,03 (Р4) - 0,01 (Р5); для звертання до профконсультації під керівництвом батьків К = 0,27; ваги факторів = 0,08 (Р1) - 0,05 (Р2) - 0,05 (РЗ) + 0,23 (Р4) + 0,15 (Р5).
Хоча отримано досить низькі значення, що не дають змоги надійно прогнозувати зазначені варіації професійної поведінки (чи зроблено про­фесійний вибір, чи сам підліток звернувся до профконсультації), усе-таки змістовно ці варіації узгодяться з відповідними професійними уста­новками — з рішучістю і раціоналізмом у випадку вже зробленого професійного вибору, з високою самооцінкою та залежністю у випадку несамо­стійного звертання до профконсультації.
Крім того, точну діагностику цих варіацій було трохи ускладнено, доводилося більше орієнтуватися на відвертість самого підлітка.
Таким чином, проведене дослідження дало змогу скомпонувати блоки висловлювань, які можна розглядати як засіб для аналізу індиві­дуальних особливостей професійних установок підлітків у ситуації вибору професії.

Пункти «Опитувальника професійних установок підлітків»


1.    Я надто погано знаю світ професій.
2.    Вибір професії не варто робити під впливом емоцій.
3.    Я можу відмовитися від чогось цінного заради перспективних професійних завдань.
4.  Якщо на моєму професійному шляху
виникнуть проблеми, то аж ніяк не через брак у
мене розуму.
5.    Я з великою увагою прислухаюся до кожної поради про мій професійний вибір.
6.    У професійному виборі я відчуваю безпо­радність, і мені потрібна підтримка й допомога.
7.    Уже зараз мені варто робити конкретні кроки до майбутньої професії, а не обмежуватися лише роздумами над ситуацією.
8.    Я відрізняюся від інших, тому й моя про­фесія буде особливою.
9.    Немає сумнівів, коли я виберу професію, докладу всіх зусиль, щоб стати першокласним фахівцем. 
10.   Мої вимоги до професії такі само звичайні, як і в моїх однолітків.
11.   У виборі професії мені вкрай не вистачає власної рішучості.
12.   Вважаю, що мені необхідний такий план, що дасть мені змогу вибрати професію абсолютно правильно.
13.   Я в змозі багато чого в собі змінювати, щоб відповідати вимогам майбутньої професії.
14.   У майбутній професії я обов'язково знайду застосування усім своїм якостям.
15.   Я почуваюся значно впевненіше, коли знаю, що мій професійний вибір хвилює й інших.
16.  Зовсім не знаю, якими критеріями мені
керуватися у виборі професії.
17.  Описи різних професій мають найчастіше не дуже об'єктивний характер.
18.  Думаю, що мені обов'язково повинна діс­татися не просто гарна професія, а така, що дасть змогу проявитися моїй індивідуальності. 
19.      У мене достатньо здібностей, щоб стати гарним фахівцем.
20.  Мені здається, що зазвичай не створю­ються умови, щоб людина працювала з повною віддачею.
21.     Зовсім не знаю, з чого мені почати свій професійний шлях.
22. Навіть якщо професія вже обрана, варто ще і ще раз подумати над цією темою.
23. Для мене бажано якомога швидше набути соціальну незалежність.
24. Немає сумнівів, що в моєму професійному становленні мене супроводжуватимуть щастя й удача. 
25. У виборі професії я надто піддаюся зовнішнім впливам, порадам, прикладам.
26. Часом я лаю себе за зайву нерішучість у виборі професії.
27.     Для мене дуже важливо знайти людину, що передала мені секрети професійної майстер­ності.
28. Я відчуваю емоційне піднесення коли думаю про можливості, які відкриє переді мною моя майбутня професія.
29.     Перешкоди на моєму професійному шляху я обов'язково переборю, навіть відмовляючись при цьому від чогось особистого. 
30.  Я зовсім не кваплюся за будь-яку ціну отримати позицію дорослого.
31.      Через моє невезіння мені може не пощас­тити і з вибором професії.
32.  Я не довіряю зовнішній привабливості професій.
33.  У виборі професії я покладаюся насампе­ред на інтуїцію.
34.  Мій професійний вибір буде остаточним, раз і назавжди.
35.  Я, напевне, поступлюся, якщо мене надто наполегливо переконуватимуть вибрати ту або ту професію.
36.  У мене немає стійких поглядів на моє професійне майбутнє.
37.      Я не дуже довіряю почуттям у виборі професії. 
38.  Головне в моїй майбутній професії — домогтися особистих досягнень.
39.  У майбутній професії мені хотілося б зробити щось виняткове.
40.  У будь-якому випадку, якщо є можливість учитися далі, не слід квапитися йти працювати.






четвер, 19 грудня 2013 р.

Гендерні ідеали, які формуються в суспільстві

Гендерні ідеали, які формуються в суспільстві, - це уявлення щодо призначення, поведінки та почуттів чоловіків і жінок. Під впливом гендерних ідеалів відбувається процес формування гендерної ідентичності (усвідомлення себе жінкою чи чоловіком), починаючи з дитячого віку й до завершення процесу первинної соціалізації молоді. Виходячи з цього, важливим компонентом є вивчення сучасних уявлень стосовно гендерних ролей у суспільстві.
Показовим є порівняння думок чоловіків та жінок щодо того, які саме чинники забезпечують успіх ужитті для жінки, а які - для чоловіка.

Найчастіше, для чоловіків показники успіху розподіляються таким чином:
1.        фінансова незалежність, високі доходи;
2.   наявність власної сім’ї;
3.        власний бізнес;
4) наявність власного житла;
5) кар’єра;
6)  наявність дітей;
7)  керівна посада;
8) наявність улюбленої справи;
9) наявність автомобіля.

А для жінок порядок критеріїв успіху дещо інший:
1.  наявність власної сім’ї;
2. наявність дітей;
3. наявність власного житла;
4.    фінансова незалежність;
5. наявність улюбленої справи;
6. високі доходи;  
7.  власний бізнес;  
8.  кар’єра;
9.  керівна посада;
10.наявність автомобіля.

Якщо порівняти значущість окремих критеріїв успіху для чоловіків та жінок, то слід звернути увагу, що для жінки більш важливим, ніж для чоловіків, є наявність улюбленої справи та наявність власного житла. Для чоловіків вагомим показником успіху є наявність власного бізнесу та керівна посада.
Таким чином, можна стверджувати, що суспільна думка більшою мірою орієнтована на образ «жінки - матері» та чоловіка - годувальника».

Зрозуміло, що проблема рівності між чоловіками та жінками актуальна не сама по собі, а щоб зробити гармонійним професійне і сімейне життя в новому українському суспільстві.

Вивчення соціального розвитку особистості учня у навчально-виховному процесі



У процесі спільної діяльності та спілкування в соціокультурному середовищі людина набуває особливої якості, яку позначають терміном „особистість".
Роздумуючи про себе і власну долю, ми дивимося на світ, який нас оточує, оцінюємо людей, з якими спілкуємося, прагнемо зрозуміти їх відношення до нас. А світ особистості настільки своєрідний, наскільки не схожа на інших сама особистість.
Людина з'являється на світ повноправним членом суспільства і з народження, на відміну від тварин, яких іменують особинами, називається індивідом, тобто одиничним представником роду людського, виду Ноmо sаріеns (людина розумна), продуктом тривалого розвитку і носієм індивідуально-своєрідних рис.
Кожна людина як одинична природна істота - це індивід, але, живучи в суспільстві, вона набуває особливої „надчутливої" якості, котру називають „особистістю".
Людину як індивіда характеризують її вік, статева на­лежність, зовнішність. Як особистість її розглядають у системі взаємин, що складаються в неї з іншими людьми: яке місце посідає серед ровесників, чи має авторитет, прагне бути лідером або воліє лишатися в тіні, що являють собою групи, членом яких вона є. Особистість невіддільна від системи соціальних зв'язків, у які вона включається.
Бути особистістю - значить мати активну життєву позицію, про яку можна сказати: на цьому стою і не можу інакше; що утвердилася внаслідок тривалої та копіткої праці. Це значить здійснювати вибори і відповідати за них. Це значить - постійно будувати самого себе, володіти своєю поведінкою і мати силу над собою. Глибина і багатство особистості зумовлені її зв'язками зі світом, з іншими людьми, уявленням про себе, своє „я".
Особистістю не народжуються, особистістю стають. Особис­тість розвивається в онтогенезі відносно пізно. Особистість не є пасивним результатом дії ззовні на людину, вона розвивається в процесі її власної діяльності.
Таким чином, особистістю є соціалізований індивід, котрий втілює найсуттєвіші соціально значущі властивості, займає певне місце в суспільстві і виконує певну роль.
або
Особистість - це  автономна  система, що  може  бути  незалежна  від  суспільства . Ця  незалежність  проявляється  у  власному  світогляді  особистості, у  її  самосвідомості.
 Поняття  особистості - це  сукупність  таких  психологічних  якостей  індивіда  як :
1.     Відношення  до  чогось або когось .
2.     Норми  поводження, погляди .
3.     Цінності .
У  філософії  особистість  людини  як  така  не  розглядається . Нею  треба  стати.
У  соціології - особистість - сукупність  статусно - рольових  характеристик. 
Особистість кожної людини має сукупність рис і особли­востей, які властиві лише її і утворюють її індивідуальність. Індивідуальність - це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність людини виявляється в рисах темпе­раменту, характеру, звичках, інтересах, особливостях пізна­вальної сфери. Особистість людини неповторна у своїй інди­відуальності. На земній кулі немає двох людей з однаковими поєднаннями психологічних особливостей.
Індивідуальність може проявлятись в інтелектуальній, емоційно-вольовій сфері чи одразу в усіх сферах психічної діяльності. Індивідуальна кожна людина, але індивідуальність одних виявляється яскраво, інших - малопомітно.
Особистість - це рівень розвитку, який досягається не кожним індивідом. Основу особистості складає її структура - відносно стійкий зв'язок і взаємодія всіх сторін особистості як цілісного творення, це будова, ціле в єдності компонентів. З яких же компонентів складається структура особистості, як вона побудо­вана? До розгляду структури особистості також є різні підходи.
У запропонованій К. К. Платоновим динамічній функціо­нальній структурі особистості (табл.) наявний як коорди­наційний, так і субординаційний принцип побудови. Виділення структури здійснено з виходом на види її формування. На основі співвідношення соціального та біологічного чинників у власти­востях особистості виділено чотири ієрархічно співвіднесені підструктури: 1) спрямованість; 2) досвід; 3) індивідуальні особливості психічних процесів; 4) біопсихічні властивості. Крім вказаних компонентів, вчений виділив в структурі особистості ще дві загальні інтегративні підструктури - характер і здібності.
Спрямованість об'єднує мотиви і ставлення особистості, що проявляються як моральні властивості. Елементи структури особистості (риси) переважно не мають безпосередніх при­роджених задатків (за винятком потягів та нахилів), а відо­бражають індивідуально зумовлену суспільну свідомість. Спрямованість складається з таких форм, як потяги, бажання, інтереси, нахили, ідеали, переконання, свідомість. В цих формах проявляються і ставлення і моральні якості особистості, і різні потреби. Ця підструктура формується шляхом виховання.
Досвід об'єднує знання, навички, уміння, звички, набуті в особистому досвіді шляхом навчання, але з помітним впливом біологічно, навіть генетично зумовлених властивостей осо­бистості. Іноді цю підструктуру називають індивідуальною культурою чи підготовленістю.
Особливості психічних процесів - підструктура, що містить у собі індивідуальні особливості окремих психічних процесів або психічних функцій, котрі розуміють як форми психічного відображення: пам'ять, емоції, відчуття, сприймання, мислення, почуття, воля.
Біопсихічні властивості - це темперамент, статеві і вікові особливості та патологічні, так звані органічні зміни. Ці властивості набагато більше залежать від фізіологічних особливостей головного мозку, а соціальні впливи їх лише субординують та компенсують. Активність цієї підструктури визначається властивостями нервової системи.

Динамічна функціональна структура особистості
(за К. К. Платоновим)


Підструктура
Підструктура  під структури
Співвідношення біологічного та соціального
Вид формування
Спрямованість
Переконання, світогляд, ідеали, прагнення, інтереси, бажання.
Визначну роль грає соціальне, біологічного майже не має.
Виховання
Досвід
Знання, уміння, навички, звички.
Значно більше соціального
Навчання
Особливості психічних процесів
Увага, відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, воля, емоції, почуття.
Частіше більше соціального
Вправи
Біопсихічні властивості
Темперамент, статеві, вікові, фармакологічно зумовлені
властивості.
Соціального майже не має
Тренування

Соціальні  ролі - сукупність  вимог, пропонованих  індивідові  суспільством. Це  сукупність  дій, які  повинен  виконати  людина , що займає  даний  статус  у  соціальній  системі. У  людини  може  бути  безліч  ролей . Коли  відбувається  протиріччя  2-х  ролей , має  місце  рольовий  конфлікт.
СОЦІАЛЬНІ  РОЛІ
Інституціоналізованні  (інститут  шлюбу ,родини,  соц. ролі  матері , дочки , дружини).
Конвенціональні (прийняті  по   угоді, хоча    людина  може  й  не  приймати  їх). 

ОСНОВНІ  РОЛЬОВІ  ХАРАКТЕРИСТИКИ.

Толкот  Парсенс  запропонував  5  характеристик  будь-якої  ролі :
1.      Емоційна : одні  ролі  вимагають  емоційної  стриманості, інших  - розкутості.
2.      Спосіб  одержання : запропоновані  й  завойовані .
3.      Масштаб : частина  ролей  строго  обмежена, частина - розмита .
4.      Формалізація : діяльність  у  строго  встановлених  рамках або  довільна . 
5.      Мотивація : особистий  прибуток , суспільне  благо й  тощо.

Соціальна  роль  складається  з:
1.        Рольового  очікування.
2.        Виконання  цієї  ролі.

Теорія  Ч.  Лантухи  - Теорія  суспільного  дзеркала.
Суть  теорії : порівнюючи  себе  з  іншими, у  людини  з'являється  власна  думка  з  оцінок  інших  людей. Формування  оцінки  пов'язане  з  винагородою. Вчинки, які  заохочуються  в  людині  можуть  одержати  подальший розвиток.
  •     Ми  аналізуємо, як  до  нас  ставляться  люди.
  •     Ми  аналізуємо, як  ми  ставимося  до  цієї  оцінки .
  •     Ми  аналізуємо, як  ми  реагуємо  на  цю  оцінку .
Методики на вивчення особистості
1.Соціальний розвиток особистості проходить в групі/колективі (рівень групового розвитку).
У закордонній психології соціальними параметрами групоутвореннями вважаються:
1. час існування групи;
2. наявність сформованих відносин влади й підпорядкування;
3. кількість комунікацій групових;
4. кількість взаємних виборів соціометрічних.

1. Соціометрія (Дж. Морено)
2. „Сімейний портрет
Мета гри: гра є  соціометрією дитячої ігрової групи, а також відображує взаємини, які склалися у власній сім’ї, спирається на групові взаємини.
Хід гри: в сімю приходить фотограф, щоб зробити сімейний портрет. Він повинен призначити сімейні ролі всім членам групи і розмістити їх, розповідаючи про те, хто з ким дружить у цій сім’ї.

2. Адаптованість до цього колективу.

3. Вивчення здібностей (профорієнтація).

4. Референтометрія – вивчення взаємин у навчальній групі та поза групою (друзі, родичі, найбільш значимі люди тощо).
Вадим Щорс