Гуманістичне виховання школярів шляхом волонтерської практики

Виробляючи європейський вектор розвитку країни, освіта насамперед має кардинально змінитися в напрямку наближення не тільки до європейських стандартів і демократичних цінностей, а й розвитку нації, та особливо, всебічного розвитку особистості. У Держaвній національній програмі «Освіта» (Україна XXI століття) сформульовано, що провідним принципом освіти в Україні є принцип гуманізації й утвердження людини як найвищої соціальної цінності, найповнішому розкритті її здібностей, забезпечення пріоритетності загальнолюдських  цінностей, задоволення різноманітних освітніх потреб, гармонія стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи [1, c. 9]. Якщо у навчальному процесі педагог вчить учня здобувати знання, оперувати ними на практиці, то вихователь, соціальний педагог, класний керівник — встановлювати зв’язки співробітництва, формувати різні аспекти в особистості як духовність, моральність, етичність, а також систему базових загальнолюдських і національних цінностей, основаних на гуманістичній парадигмі.

У роботах А. Яновського школу визнано головним осередком координації виховної і соціальної допомоги у місцевій громаді, основуючись на співпраці між навчальними закладами та громадськими, неурядовими організаціями [8, c. 201]. Тому волонтерська практика учням допомагає виконувати поставлену перед ними роботу добровільно, дає можливість реалізувати себе як члена суспільства, громади, визначитися з майбутньою професією та розвиває відчуття морального обов’язку після виконаної справи.

Практика волонтерського руху свідчить, що для підтримки інших буває достатньо доброти і бажання допомогти.

Волонтер (зі французької – доброволець) – це той хто віддає увесь свій вільний час за особистим волевиявленням і не отримує за це ніякої винагороди.

Педагогічні проблеми волонтерської діяльності неодноразово торкалися у своїх працях такі відомі дослідники та науковці як О. Безпалько, Н. Бурая, Т. Василькова, Ю. Василькова, Т. Галич, І. Звєрєва, А. Капська, Т. Лях, Л.  Мардахаєв, А.  Мудрик, С. Пальчевський,  Л. Романенко, О. Столяренко, М. Шакурова, А. Яновський та ін.

В Україні волонтерський рух тільки починає розвиватися та набувати чинності, а  вже не одне десятиліття, він потужною ходою крокує  на Заході. Найбільшого розвитку цей рух здобув у таких трьох країнах: у США, Канаді та Австралії. Особливо в США, де 56% дорослого населення штатів – це волонтери. Для більшості населення цієї країни це є сімейною традицією. У Канаді існує свято – День волонтерів. У цей святковий день, людей, які повсякденно виконують великий обсяг соціальної роботи, поздоровляють офіційні особи, влаштовують для них прийоми,  організовують презентації, на яких нагороджують кращих з кращих.

Основні мотиви, які спонукають людей стати волонтерами:

1.     Бажання допомагати іншим.

2.     Бажання внести значний внесок у суспільство.

3.     Моральне задоволення.

4.     Отримання професії, професійного досвіду роботи.

5.     Надія отримати роботу в громадській організації.

6.     Отримання рекомендацій для подальшої роботи.

7.     Заповнення свого вільного часу (для людей похилого віку).

8.     Відчуття своєї приналежності до суспільних справ.

З вищезазначених цілей та мотивів випливає мета, що спонукає людей займатися волонтерською діяльністю. Це — надання підтримки, стимулювання, розради й елементів захисту людей похилого віку, інвалідів, хронічно або періодично хворим, видужуючим.

Особливості діяльності волонтера:

• гуманістичні якості: доброта, альтруїзм, почуття власної гідності, надання підтримки тощо;
• психологічні характеристики: високий рівень емоційної стабільності, вольові якості тощо;
•  психоаналітичні якості: самоконтроль, самооцінка;
• психолого-педагогічні якості: комунікабельність, красномовство, візуальність (зовнішня привабливість), почуття власної гідності (почуття безпечності, як прийняття відповідальності за власне життя, почуття незалежності — закріплення власної позиції в певній групі, почуття цілі — визначення смислу життя; почуття компетентності — впевненість у власному професіоналізмі.

Розрізняють три типа волонтерства:

1. Волонтери-менеджери. Вони можуть допомагати в роботі з суспільством, у наборі волонтерів, у роботі ради директорів, в організації та проведенні зборів тощо.

2. Волонтери-помічники. Волонтери цього виду, не прикріплюються до однієї людини, а допомагають людині, що потребує допомоги не постійно, а тільки за потребою. Найчастіше, вони працюють раз на тиждень. Можуть виконувати функції реєстратора, секретаря, телефонного оператора, прибиральника, охоронця, клерка, і т.д., якщо працюють в організації; можуть працювати й вдома, наприклад відправляти кореспонденцію, виконувати роль доглядальниці, друкувати різні документи, готувати, прибирати у квартирі.

3. Волонтери - прямої допомоги. Вони працюють за принципом «клієнт — волонтер», тобто один на один з людиною, якій потрібна допомога, без будь-якої сторонньої допомоги і це багатьом з них приносить величезне задоволення.

Види соціальної допомоги, які здійснюють волонтери.

Українським інститутом соціальних досліджень було проведено соцопитування і визначено найбільш актуальні види соціальної допомоги, які розмістилися наступним чином за спектром волонтерської допомоги: основний акцент роблять на матеріальній підтримці окремих осіб, груп чи сімей - фінансова та гуманітарна допомога, підтримка матеріально незабезпеченої частини населення продуктами харчування (49%).

До актуальних послуг також належить сфера дозвілля (28%), якою опікуються  громадські організації, 22% - приділяють особливу увагу питанням планування сім’ї (сексуальне виховання молоді, ґендерна культура, контрацепція тощо). На четвертому місці – це 16% - проведення різних досліджень і обстежень. За п’ятим місцем закріпилися такі види соціальної допомоги, як: реабілітаційна робота з інвалідами, консультації, юридична допомога, консультації з правових питань (12%). 8% - безкоштовні побутові послуги (перукарські, харчування, доставка до місця навчання), 7% - профілактика захворювань, що передаються статевим шляхом, СНІДу, 6% - психічна допомога.

Крім вище зазначених видів діяльності, ще приділяється увага таким: робота з профілактики правопорушень, патріотичне і моральне виховання, патронаж вдома, пропаганда здорового способу життя, допомога із працевлаштуванням, розвиток творчих здібностей, батьківські всеобучі, педагогічна допомога, сприяння в отриманні освіти та підтримка громадських молодіжних організацій.

Взагалі  в Україні діють більше 15 тисяч організацій, які під егідою різноманітних структур, як державних, так і громадських – приходять на поміч тим, хто найбільше потрібує підтримки та допомоги.

Координує волонтерську роботу учнів середнього шкільного віку та старшокласників у загальноосвітній школі соціальний педагог.  

Соціальний педагог – спеціаліст, діяльність якого направлена на роботу з дітьми, підлітками, молоддю, дорослими,  забезпечення їхньої соціалізації, адаптації до вимог соціального середовища, створення умов для координування взаємодії освітніх та позашкільних установ, сім’ї та представників державних, громадських установ, захисту незахищених верств населення, всебічного розвитку суб’єктів соціально-педагогічної діяльності.

Соціальний педагог залучає учнівську молодь, у вільний від навчання час,  до дитячих організацій, де вони працюють волонтерами. Діти допомагають незахищеним верствам населення: громадянам похилого віку, пенсіонерам, інвалідам, своїм одноліткам, з якими сталася біда. Ці організації ще надають матеріальну допомогу: збирають речі (одяг, книги, іграшки та ін.), продукти харчування. Цю допомогу вони передають у будинки-інтернати, будинки-малютки, притулки, сиротинці, будинки для інвалідів та похилого віку. Діти-волонтери допомагають самотнім та людям похилого віку вирішувати побутові проблеми: купують продукти, виконують різну роботу по господарству.

Учні з великим задоволенням займаються організацією культурно-масового дозвілля для дітей, молоді, дітей-сиріт та дітей-інвалідів (формування та вироблення певних життєвих позицій, щодо здоров’я нації, майбутнього нашої держави, запобігання торгівлі людьми, насилля у суспільстві, статевих зносин, відповідального батьківства, які стають переконанням молоді). Можна зробити висновок, що основна діяльність дитячих організацій орієнтована на  розвиток сприятливих умов для особистості в цілому.

Значною соціальною роботою та допомогою займаються й волонтери молодіжних організацій, до яких залучаються учні старших класів. Їхня соціальна діяльність орієнтована на шефську допомогу дитям-сиротам, одиноким людям, ветеранам та пенсіонерам. Проте саме вікова різниця визначає форми і методи соціальної роботи. Так, наприклад, у місті Вінниці діє Вінницький обласний молодіжний громадський центр «Волонтер» (далі Центр), який було створено у грудні 1999 року. Центр створеною громадянами України на засадах спільності інтересів для реалізації мети та завдань цього центру.

Головною метою діяльності Центру є об’єднання та координація зусиль членів у справі сприяння розвитку волонтерського руху в Вінницькій області та захисту законних інтересів своїх членів.

Основними цілями Центру є:

1.        сприяння розвитку волонтерського руху у Вінницькій області;

2.    задоволення соціальних та культурних інтересів молоді — членів Центру;

3.        сприяння соціальному становленню та розвитку молоді Вінниччини;

4. сприяння створенню умов для саморозвитку членів Центру як особистостей, членів суспільства, громадян України;

5.        сприяння вивченню, обробці та використанню кращого міжнародного та вітчизняного досвіду з питань волонтерського руху;

6.        пропаганда принципів волонтерської діяльності у Вінницькій області та в Україні в цілому.

Центр працює з такими категоріями молоді як діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування стосовно адаптації цієї категорії молоді до самостійного життя у суспільстві та допомагає у вирішенні виникаючих проблем.

Поточною програмою є «Адаптація молоді з числа дітей – сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування до подальшого самостійного життя».

Проект передбачає залучення до волонтерської роботи широкого кола школярів з числа дітей-сиріт  та  дітей позбавлених батьківського піклування, що дозволяють подолати споживацькі принципи.

Тренінгові заняття щодо здорового способу життя з групою молоді зазначеної категорії дозволяють підготувати учасників цієї групи до проведення подібних занять з ровесниками за принципом «рівний—рівному». Працюючи за цією програмою вони глибше усвідомлять необхідну інформацію, їх знання стануть переконаннями. Молоді люди набудуть комунікативних та професійних навичок необхідних для реалізації себе у майбутньому.

Члени Центру спільно з старшокласниками брали участь у заходах ССДМ спрямованих на інтеграцію дітей-інвалідів у суспільство, зокрема у підготовці та проведенні конкурсу «Повір у себе і у тебе повірять інші», заходах Обласного Центру профілактики та боротьби зі СНІДом  «Я пам’ятаю, а ти?» приурочених до Дня пам’яті  померлих від СНІДу.

На даний час продовжується робота з дітьми-сиротами та дітьми, що позбавлені батьківського піклування стосовно адаптації цієї категорії молоді самостійного життя у суспільство, надання консультацій з питань, які їх турбують. Проводили виховні години та заходи у школах, ліцеях, гімназіях міста, спільно з учнями-волонтерами та учнями-омбудсменами,  на теми:

—   «Репродуктивне здоров’я»;

—   «Як запобігти захворіти на ВІЛ/СНІД»;

—   «Небажана вагітність»;

—   «Чому люди вживають алкоголь і наркотики»;

—   «Прийняття власного “Я” та відповідальності за власне життя», тощо.

Регулярно проводяться відео-семінари, які спрямовані на формування та вироблення певних життєвих позицій, щодо здоров’я нації, майбутнього нашої держави, запобігання торгівлі людьми, насилля у суспільстві, статевих зносин, відповідального батьківства, які стають переконанням молоді.

Кваліфіковане розповсюдження інформації з питань безпечної поведінки, репродуктивних прав та репродуктивного здоров’я, впровадження поміркованих переконань щодо здорового способу життя, формування поважного відповідального ставлення до шлюбу, сім’ї, батьківства, материнства силами підготовлених до волонтерської роботи вихованців загальноосвітніх шкіл, шкіл-інтернатів під керівництвом педагогів та вихователів у створених осередках статевого виховання – єдиний вид допомоги, який не потребує значних витрат і охоплює всіх дітей, якими опікуються інтернати.

До волонтерської роботи все більше долучається людей похилого віку, яких налічується близько 10 мільйонів по всьому світі. В Україні також діють ветеранські волонтерські організації. Основну мету своєї діяльності вони визначають як передання досвіду молодшому поколінню (підліткам, юнакам, молоді), учіння їх жити у цьому світі. Тезою їхніх організацій звучить наступним чином: «Не можна будувати майбутнього ізольовано від юного покоління» [3, с. 14]. Вони відвідують загальноосвітні заклади, де проводять класні години, лекції, прес-конференції, ділові ігри,  диспути з учнями середнього та старшого шкільного віку.

Волонтерський проект «Пенсіонер – пенсіонеру» основну свою увагу приділяє проблемі «діти вулиці». Діти вулиці – це будь-які неповнолітні, для яких вулиця (у широкому значенні цього слова, включає в себе  такі поняття  як:  спорожніле житло,  пустирища, смітники тощо) стала постійним місцем перебування  і які позбавлені належної опіки [2, с. 32].

Причини з яких діти знаходяться на вулиці:

•  бездоглядність (батьки багато часу проводять на роботі);
•  задоволення потреб у спілкуванні;
•  асоціальні родини (вживання батьками алкоголю чи наркотиків);
• відсутність контролю;
• різні відхилення у психіці;
• непорозуміння у сім’ї;
• діти-мандрівники (шукачі пригод);
• діти, у яких батьки позбавлені батьківського піклування;
•  «пересичення  блага» (діти з багатих родин);
• не вміння сказати «Ні» компанії;
• гіперопіка батьків;
• підлітковий вік;
• з’являється вітчим, співмешканець;
• конфлікт батьків і дітей;
• приниження дитини;
• батьки не цікавляться інтересами дітей.

Ця проблема їх зачепила тим, що діти при живих батьках ростуть як сироти, ніде не навчаються,  не працюють та недоїдають, живуть під чужими дахами чи у каналізаційних люках. Наприклад, у м. Херсоні з 170 «дітей вулиці» 90 були повернути членами цієї організації за шкільні парти.

Крім цих організацій, до волонтерської роботи відносяться Центри планування сім’ї. Вони надають роз’яснювальну роботу, щодо репродуктивного здоров’я, надання консультацій з питань, які турбують різні категорії молоді, гуманітарну допомогу (дітям-сиротам, багатодітним сім’ям).

Волонтерська діяльність є ефективною формою виховної діяльності і визначною складовою гуманістичного виховання школярів. Це пояснюється тим, що у процесі волонтерської практики в учнів формується стала громадська позиція, бажання приносити користь іншим, одержуючи за це подяку й вдячні відгуки від людей яким допомагають. Дуже важливим є те,  що волонтерська діяльність забезпечує молоді право на свободу вибору своєї позиції з урахуванням цінності людського духу і цінності життя взагалі, вчить діяти відповідно до моральних норм, розв’язувати життєві проблеми, керуючись ціннісним ставленням до людей.

Волонтерську діяльність потрібно включити до основних напрямків виховної роботи в загальноосвітній школі (робота соціального педагога, педагог-організатора), тому що дана праця на сьогоднішній день є актуальною і необхідною для  сучасного суспільства і кожної особистості індивідуально, і є складовою частиною державної програми «Молодь України» на 2009-2015 рр.

Список використаної літератури

1. Держaвна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття). — К.: Райдуга, 1994. — 61 с.
2. Дети улицы: растущая трагедия городов: Доклад для Независимой комисии по гуманитарным вопросам. / С.  Аньелли. – М. : РГСУ,  1990. –  148 с.
3. Кокіна В. Із пенсіонерів – у волонтери. / В. Кокіна. // Урядовий кур’єр. – 2001 – 24 жовтня - С.14
4. Романенко Л. А. О системе волонтерской помощи в Канаде. / Л. А. Романенко. // Практична психологія та соціальна робота – 1999 - № 6 – С.41-42
5. Столяренко О. В. Гуманізація і гуманітаризація освіти на шляху духовного розвитку особистості. / О. В. Столяренко. // Рідна школа. — 2002. — № 3. — С. 19-22.
6. Технології соціально-педагогічної роботи : навчальний посібник / [за заг. ред. А. Капської]. – К. : УДЦССМ, 2000. - 372 с.
7. Щорс В. В. Волонтерський рух в Україні. / В. В. Щорс // Психологічна газета. — 2009. — № 24 (144). — С. 15-18.
8. Яновський А. Школа громадянина: американський досвід — наші потреби / [пер. з польськ. Л. Гриневича]. / А. Яновський. — Львів : Літопис, 2001. — 215 с.
9. Quitmann H. Humanistische Psychologie : Psychologie, Philosophie, Organisationsentwicklung / Helmut Quitmann. - [3., überarb. und erw. Auff.] — Göttingen, Bern, Toronto, Seattle : Hogrefe, Verl. rür. Rsychologie, 1996. — 314 s. 

Вадим Щорс