ВПЛИВ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ НА ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВОГО СЦЕНАРІЮ ПІДЛІТКА

Виступ на засіданні батьківського всеобучу

Кожна людина створює свою книгу життя. З почуттів, вражень, слів і вчинків тче велетенське полотно життя на тлі історії свого народу, країни, світу. Особиста історія створюється на ос­нові складеного ще в дитинстві життєво­го сценарію. Цей сценарій у загальних рисах ви­значає нашу ідентичність (хто я?), напрям (куди я йду?) й намір (для чого я туди йду?). Засновник транзакційного аналізу Ерік Берн дав таке визначення життєвому сце­нарію: «Неусвідомлюваний план життя..., план життя, що складається в дитинстві, підкріплюється батьками, виправдовується наступними подіями й завершується так, як було вирішено з самого початку» Сценарій—це те, що людина в ран­ньому дитинстві запланувала зробити, а життєвий шлях—те, що відбувається на­справді. Життєвий шлях може відрізняти­ся від сценарію (і, як правило, відрізняєть­ся) оскільки є результатом взаємодії чоти­рьох чинників: спадковості, зовнішніх подій, сценарію й самостійних рішень.

Ідея про те, що дитячі враження суттєво визначають подальше життя людей, є ви­значальною для різних напрямків психо­логії. Наведемо особливості теорії сценарію в транзакційному аналізі:

1.   У дитини не просто формуються за­гальні уявлення про світ, вона складає саме певний план життя, як театральну виста­ву з чітко визначеними початком, середи­ною і кінцем.

2.   План життя завершується так, як було вирішено з самого початку. Коли до­рослі люди розігрують свій сценарій, то несвідомо обирають такі форми поведінки, які наЛіииуить їх до розв'язки, заплано­ваної в сценарії.

3.   Сценарій є наслідком рішення, яке дитина приймає часто не усвідомлено, без ретельного обмірковування, властивого до­рослим людям: ранні рішення обумовлені почуттями, а не мисленням.

4.   Сценарій підкріплюється батьками, які з перошхдшв життя дитини адресують їй послання (вербальні й невербальні), на основі яких дитина робить певні умовиво­ди про саму себе, інших людей та світ у ці­лому. Послання утворюють ту змістову структуру, на основі якої дитина приймає головні рішення щодо свого сценарію.

5.   Сценарій не усвідомлюється, якщо не докласти для цього достатніх зусиль у процесі спеціально організованої діяль­ності (найчастіше це психологічне консуль­тування чи психотерапія).

Для формування життєвого сценарію не менш важливими за батьківські послання, є соціальні конструкцій. Це поняття пе­редбачає, що переконання, цінності, на­станови, звичаї, ярлики, закони, поділ праці, те, що становить нашу соціальну ре­альність конструюється представниками культури в процесі взаємодії. Іншими сло­вами, в спільнотах створюються «лінзи», через які людина інтерпретує світ.

Отже, людина вирушає в мандрівку життя, беручи з собою «план мандрівки» (життєвий сценарій) та «лінзи», щоб відшукати потрібне, відповідне плану та оцінити його (проінтерпретувати) також відповідно до плану.

Відоме прислів'я нас учить «скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти». Це прислів'я можна поширити на будь-яку сферу жит­тя: скажи мені, що ти читаєш, які фільми дивишся, які герої тобі подобаються, як ти проводиш дозвілля, і я скажу тобі, який ти, який твій життєвий сценарій.

Звичайно, сценарій може бути й успіш­ним. Але якщо повторюються одні й ті ж помилки, ситуації, варто виявити тенденції свого життєвого сценарію.

Який ваш. девіз

Які слова є девізом вашого життя? Пере­можці назвали б фрази: «Головне — бути першим», «Подивимося, хто кого»; помірко­вані люди: «Завжди виконуй свій обов'язок», «Будь професіоналом», «Потрібно, щоб тебе всі поважали»; невдахи — «Нікому не мож­на довіряти», «Я заслуговую на більше», «Мені всі заздрять».

Улюблений герой

Обрану в дитинстві програму можна зрозуміти, аналізуючи казки. «Виявивши» сценарну казку, можна визначити ту про­граму за якою живе доросла людина. Зга­дайте, хто в дитинстві був вашим улюбле­ним героєм, які книжки ви перечитували (слухали) багато разів. Можливо, ви відшу­каєте дивовижну подібність між собою —дорослою людиною — і улюбленим героєм. Можливо, він непомітно керує вашим жит­тям? В чому схожість?

Хто ваш улюблений герой? Це може бути персонаж казки, герой або героїня п'єси, бо кінофільму або реальна людина, візьміть першого персонажа, який спав вам на думку, увімкніть магнітофон. Станьте цим персонажем, розповідайте про себе, ко­ристуючись при цьому словом «я».

Наприклад, моя героїня—Русалочка. Я можу почати свою розповідь так. «Я—Ру­салочка. Я ніяк не можу звикнути ходити по землі У мене дуже болять ноги. Всім на­вколо здається, що я ходжу дуже легко, не докладаючи зусиль. Може це й справді так. Але ж земля не моя стихія, я думаю, що вона податлива, текуча, але це не завжди буває так».

Отже, сюжети формуються під впливом літературних творів, кінофільмів, почутих розповідей, шляхом прямого чи опосеред­кованого спостереження за реалізацією рольових моделей оточуючих. Все це «допо­магає» сформуватися й закріпитися сцена­рію, що намітився.

Здійснюючи психологічний аналіз кінофільмів, книжок, комп'ютерних ігор, якими захоплюється дитина, можна отри­мати уявлення, який життєвий сценарій, які соціальні конструкції визначатимуть її життя.

Зробимо спробу з'ясувати, які послання отримують підлітки з сучасної  «бойової» фантастики. Адже, як показало опитуване», саме такий різновид літератури найбільш популярний серед підлітків 14—17 років. Можна зробити при­пущення, дю подібна літера­тура користується попитом і серед молоді та людей стар­шого віку. Спробуємо з'ясува­ти, які  ідеали несуть у світ підліткової свідомості герої фантастичних ро­манів. Як ці герої сприймають і репрезентують світові себе, як ставляться до інших, ото­чуючого світу, і як все це може вплинути на становлення особистості підлітка?

Підлітковий вік це той пе­ріод, коли дитина пробує втілювати свій життєвий сце­нарій у життя, тобто робить спробу самостійних вчинків. І послання з соціуму, соціальні конструкти, якраз і є тим визначальним орієнтиром, який зміцнює чи змінює життєвий сце­нарій особистості, впливає на подальший життєвий шлях.

Про підліткову кризу написано багато. Нагадаємо, що в центрі підліткової кризи — переживання дорослості: «бути й здавати­ся» дорослим у відчутті власного тіла і в сто­сунках з іншими (іншим). Підліток вже не бажає жити в системі старих стосунків, прагне вийти за будь-які можливі межі, просторові, часові, інші, фактично за межі зовнішньої організації його поведінки. Він намагається заявити про себе як про осо­бистість, переживає страх власної незначимості, судомно шукає своє місце в житті, колективі.

Саме в цьому віці у багатьох дітей впер­ше з'являються справжні друзі — не си­туаційні, легко змінювані товариші по іграх, а саме друзі, без яких неможливе життя. У зв'язку з цим актуалізуються питання вірності й зради, лідерства, осо­бистої та чужої гідності. І якщо дружба не пережита в підлітковому віці — це пев­на ущербність, дефективність на все

життя.

Вихід із кризи пов'язаний з пошуком підлітком ідеалу, життєвої місії, вибу­довуванням своєї ієрархії цінностей і слідуванням їм. Він вдивляється в од­нолітків, у себе, шукає «Я» — і в культурних зразках. Книжки, кінофіль­ми, спорт, естрада, Інтернет — ось його порадники.

Прігадаемо назви книжок одного досить популярного сучасного російського автора-фантаста — «Всіма правдами й неправда­ми», «Мета виправдовує засоби», «Менше зло», а ще «Імперія», «Імперська мозаїка», «Імператори ілюзій» і як загальне гасло «Не­хай Бог не втручається». Тут вам і особисті принципи, й ідеал держави, й філософія дій.

Як все просто! Всесвіт існує тільки за­для того, щоб герой ним володів, керував, правив, насолоджувався. Ідеал бойової ро­сійської фантастики це надлюдина, герой, для якого створений світ.

Людина-герой, життя-подвиг — така модель життя активно пропагується в літе­ратурі (фільмах, іграх), особливо розрахо­ваних на підліткову та молодіжну аудито­рію. Це характеризує не лише російську фантастику, ай світову літературу (сучасну й класичну), твори радянського періоду. Важливо лише розрізняти справжні подви­ги й справжніх героїв, від фальшивого «ге­ройства».

Як ми вже зазначали, життєвий сценарій є однією з найважливіших скла­дових життєвого шляху чи життєвої моделі. Важливо жити тим життям, яке найбільш відповідне людині, в якому вона найбільш ефективна й відчуває себе найкомфортніше. Згадаємо ідею «сродної праці» україн­ського філософа Григорія Сковороди.

Захоплюються книжками про героїв підлітки, що тяжіють саме до життя-подвигу. Загалом життя-подвиг—це прекрасно. Нам не вистачає таких людей, адже саме вони можуть щось реально змінити для країни, суспільства, організації. Саме ці люди роблять наукові відкриття й досяга­ють справжніхуспіхів.

Герої — це люди, які виконують свою місію (навіть, якщо вони ніколи не думали про це).

Що ж характеризує людей, які є справ­жніми героями?

— Цілеспрямованість. Вплинути на таких людей надзвичайно важко. Практич­но неможливо намагатися їх змінити, зро­бити їх життя більш раціональним.

—Працездатність. Незважаючи нате, що ці люди часто непомітні, не яскраві, вони дуже сильні, енергійні, працюють дуже багато й самовіддано.

Отже, підлітки шукають свій ідеал, ви­будовують систему цінностей.

 На яких ге­роїв їм пропонують орієнтуватися? Чим за­міняють потребу справжнього подвигу?

Насамперед — досконале тіло, й есте­тика тут ні до чого: «В теле бушевала неве­домая, невесть откуда взявшаяся мощь. Моща!Будто кто-то подарил мне реактивный двигатель. Мышцы звенели как стру­ны, сердце колотило в грудную клетку с размеренностью метронома, в голове было ясно».

Такі вони, «Герої» — блискавична швидкість, надлюдська сила, сила перед якою не встоїть жодна жива істота; Та що там людина — стіни падають, дерева ла­маються на шляху супермена. Для чого така сила, спитаєте ви. Ну, насамперед, для того, щоб вижити і в боротьбі зайшіти гідне місце в ієрархії будь-якого світу.

Фізична сила — це й запорука успіху в суспільстві. Стати над іншими можна лише продемонструвавши їм свою бойову перевагу, жорстокість. У середньовічно­му суспільстві це володіння мечем, списом, луком, ну і, звичайно, кулаками. Мета та сама — щоб усі боялися. Сце­ни боїв описані так детально, що змушу­ють чути хрускіт кісток, що ламаються, бачити вивернуті нутрощі поранених і вбитих, завмирати від криків, стогонів, волань людей, що конають. І все це з дета­лями чисто технічними, як убити (і доби­ти) професійно.

А ще для справжнього життя герою потрібні гроші, багато грошей. Сотня ти­сяч баксів не врятує. Жити хочеться ком­фортно, ні в чому собі не відмовляти. Ось і не гребує наш герой спочатку за гроші ви­рішувати бізнесові проблеми своїх робото­давців, усуваючи їхніх конкурентів не про­сто з дороги, з життя, а потім «ходити» у інші світи задля збагачення. Ні, все чесно. Щось заробив, рубаючи голови лісовим розбійни­кам, щось від вбитих злодіїв дісталося, нічо­го не вкрав. Здається, що ці інші світи вза­галі й потрібні лише тому, що в своєму роз­багатіти вже важче.

І все це подається як буденна, повсякден­на робота. Вбивати людей легко, бо це необхідно (на думку «героя», звичайно). Ця робота також вимагає високої кваліфікації. Тому герой відточує свою майстерність вбивці за найменшої нагоди. Так, це не фентезі, але й фантастика тут ні до чого. Втім, фантастичні аксесуари потрібні для досягнення мети — стати су­пергероем. Автор проводить свого героя через ряд му­тацій — надлюдина готова! «ВОНО» (що воно таке, це «ВОНО», не второпав, мабуть, і сам герой) повідомляє йому: «Тепер ти Бог».

Складається враження, що довготривалу підліткову кри­зу переживає й автор, і його герой, причому обираючи саме примітивно-негативний сценарій виходу з неї. Що ж, новостворена істота дійсно вміє багато, до зірок може до­тягнутися з легкістю. Та умі­ння й досвід, які вона отримала, не сприя­ють її розвиткові в напрямку до зрілості (при цьому мова йде про цілком дорослу людину), а отже, до миру у власній душі й у сприйнятті світу. Герой не осягнув голов­ного —Любові.

Порівняємо запропоновані ідеали, на­приклад, з ідеалами Толкієна, втіленими в образі хобіта Фродо.

1. «Досконале тіло, фізична сила, щоб усі боялися» — Фродо невеликий, більше схожий на дитину. Зауважимо, що в підлітків тіло ще формується, й вони час­то страждають від фізичної недосконалості. Тому, ідентифікувавши себе з фізично слабким Фродо, можна зро­зуміти й засвоїти послання «Для того, щоб стати героєм (успішним, любимим), не обо­в'язково мати досконале тіло, важлива духовна сила».

2.   «Заявити гідне місце в ієрархії, заро­бити побільше грошей» — Фродо отримав величезний спадок, але залишає своє ба­гатство. У цій нелегкій подорожі гроші жод­ного разу не були йому потрібні. Не мріють він і його друзі володіти кимось або чимось. Вони мриють швидше повернутися додому.

3.  «Ні в чому собі не відмовляти» — все якраз навпаки,  справжні герої вміють відмовитися від надмірних, не потрібних бажань.

4. Замість егоцентризму—підпорядкування свого життя виконанню справжньої місії.

5. Замість жорстокості до інших — любов, інколи навіть слабкість, адже протистояти своїм негативним рисам, справді, дуже важко.

Проте, любов—це надто складно. Сьогодні прилавки заполонила зашолонила література, яка пропагує героя простого, не обтяженого терзаннями в пошуках себе, сенсу свого існування. Виживай, живи, насолоджуйся життям вже сьогодні — таке його гасло. І ще чисто дитяче, та не таке й безневинне: «Якщо хочеться, то все можна».

Насправді ж, життєспроможність таких людей різко знижена.

Справжня література сприяє тому, щоб читачі думали й знаходили сенс існуван­ня, пізнавали життя. Надто спрощені, при­мітивні твори є причиною того, що діти «ков­тають» чужі ідеї й думки, й такі не засвоєні інтроекти засмічують свідомість молодої й дорослої людини.

Звичайно, кожен підліток мріє бути наймогутнішим, найрозумнішим, най­красивішим. І навряд чи він хоче бути одновимірним, примітивним. І коли в руках такої дитини з'являються подібні книжки, як керівництво до дії, чекай біди. Ще не пізнавши дружби, підліток учиться не до­віряти, не розібравшись у собі, він уже го­товий судити й карати інших, не навчив­шись любити й радіти життю, він готовий його відбирати, отримуючи від того задо­волення. Його чутливе «Я» вчиться з коре­нем виривати життя з тих, хто насмілить­ся мати сумнів щодо його здібностей, мож­ливостей, просто не так на нього поди­виться.

Чи буде втіхою за цих умов твердження про те, що діти наші мало читають? Так, вони справді НЕ читають Екзюпері, Достоєвського, Ліну Костенко. А ось таку «літера­туру» читають, або сприймають із екранів телевізорів, чи споживають як віртуальну гру.

Хороша книжка може навчити такій дорослій,чесноті як співчуття. А юнак, що не має досвіду як відгукнутися на чужий біль, після такої літератури може так і не навчи­тися відчувати біль живих людей. Аналізо­вана ж нами література вчить зважати лише на власний біль, на власні страждан­ня. Значиме лише те, що зачіпає мене осо­бисто, радує, чи завдає турбот. Що мені до горя інших? Вони лише декорації у розгор­танні драми мого існування. Та в реально­му житті кожен із нас чекає на співчуття й емпатію від близьких людей. Але чи вар­то чекати уваги й поваги до себе з боку дітей нам, дорослим, якщо ми спокійно ставимо­ся до споживання ними такої літератури?

Що робитиме людина з примітивними інтересами й бажаннями, якщо одного разу життя повернеться так, що вона не зможе їх задовольнити? Справжнього сен­су життя вона не шукає! Вона не знає щас­тя романтичного кохання, тому що в неї ще в дитинстві вкрали цю таємницю; її не ок­рилить зустріч із справжнім мистецтвом, не втішить служіння чомусь із великої літе­ри: Богу, Ідеї, Вітчизні, Науці; її не відвер­нуть від свого горя турботи про іншу люди­ну. Бо для всього цього потрібно мати роз­винуту, сильну, багату душу.

Дорослі! Будьмо пильні. Ворога по­трібно знати в обличчя: що читають наші діти, які дивляться фільми, слуха­ють музику, в які ігри грають? І чи є аль­тернатива тому, що ми визначимо як шкідливе для дитячої душі? Чи готові ми своєю особистістю, життям, ціннос­тями й ідеалами бути альтернативою таким «героям»?

Любов Базалійська,

практичний психолог

Вінницького технічного ліцею