ЛЕКЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ «Формування самосвідомості у молодших школярів»

Тема «Формування самосвідомості у молодших школярів»

Конкретними носіями всього того, чим має володіти дитина впродовж свого життя,є дорослі, які її виховують і навчають

 Д. Ельконін

Мета: визначити роль і місце батьків у процесі формування самосвідомості учнів; обговорити шляхи взаємодії з родиною для становлення й розвитку гармонійної особистості.

Психолог. Наші діти здаються нам схильними до надмірностей, у них погані манери, вони не поважають авторитетів, не шанують дорослих і проводять свій вільний час, збираючись разом і базікаючи про пусте, «Вони завжди готові суперечити своїм батькам, прагнуть привернути увагу під час бесіди, ненажерливі й мучать своїх учителів» (Сократ, понад 400 років до нашої ери), (Перед прочитанням цієї цитати батькам дається завдання: здогадатися, про який віковий період ідеться.)

Кожна людина у своєму житті пройшла через перехідний вік — критичний етап у процесі дорослішання, який називають підлітковим періодом.

Це дуже бурхливий і повний несподіванок час. Саме тоді відбуваються емоційні, соціальні та фізичні зміни, що шокують і доводять до відчаю багатьох непідготовлених батьків. Схожі почуття мають навіть ті дорослі, які невтомно навчали своїх дітей, намагаючись застосовувати гуманні методи, засновані на любові та підтримці.

Найяскравішою особливістю стану організму в період статевого дозрівання є зниження працездатності й підвищена втомлюваність. Це негативно позначається на навчальному процесі. У віці 10—13 років у школярів спостерігається найменший приріст якісних показників роботи. До того ж, працездатність нижча порівняно не тільки з наступним, а й навіть із попередніми класами. Лише після 13—14 років (у хлопчиків трохи пізніше) усі ці показники поліпшуються.

Необхідно також зазначити підвищену дратівливість молодших підлітків. У цей період активізується робота щитовидної залози, що впливає на розвиток тіла, обмін речовин і збуджує центральну нервову систему.

Отже, підлітки молодшого віку потребують правильної організації їхньої діяльності, їм слід уникати перевантажень. Порушення ними дисципліни пов’язане з високою стомлюваністю і дратівливістю.

Рубіж 4—5-х класів характеризується значним зниженням інтересу до школи, до самого процесу навчання. За результатами дослідження, в якому брали участь 132 учні 5-х класів, зацікавленість у навчанні є основним мотивом лише у 41% дітей; велика ще залежність від батьків — вважають за потрібне виконувати вимоги батьків і вчителів, бажають принести радість батькам 21% опитаних, чекають винагороди від батьків — 25%.

Отже, перехід від дитинства до підліткового віку характеризується виявом своєрідної мотиваційної кризи через зміну соціальної ситуації розвитку і внутрішньої позиції учня. Переживання школярів, пов’язані з такими перетвореннями, не завжди усвідомлювані, часто вони, навіть не можуть сформулювати труднощів, проблем.

Початок підліткового віку супроводжується також змінами у розвитку самосвідомості. оскільки починає формуватися позиція дорослої людини. І хоча вона ще не відповідає реальному становищу підлітка в житті, проте її поява вже означає, що дитина перебуває в нових взаєминах із дорослими, світом їхніх цінностей, активно завойовує їх, а ті утворюють новий зміст свідомості. Тому саме в цей час існує найбільша потреба контактувати з батьками та знаходити в них підтримку.

Дорослі мають допомогти дитині у формуванні самосвідомості, самооцінки, у вихованні волі — тієї психічної риси, яка дозволяє регулювати власну поведінку, долати перешкоди, бути сильним.

Найчастіше воля виявляється в таких ситуаціях, як прояв відповідальності, потреба долати конфлікт мотивів або конфлікт бажання і відповідальності.

Воля — це свідома регуляція власної поведінки, така форма активності, за якої людина виділяє певну спрямованість своїх дій і при цьому гальмує низку інших прагнень і спрямувань.

Воля бере участь у регуляції не лише мислення або уваги, а й усіх інших психічних процесів: відчуття, сприймання, уваги, мови.

Особливо важливі такі риси, як витримка і саморегуляція. Треба вчити дітей опановувати себе, свої емоції і почуття.

Отже, слід тренувати волю. Головне правило тренування волі — обирати справи, які потребують докладання певних зусиль.

При цьому бажано дитину заохочувати за досягнуті успіхи, щоб було бажання тренуватися далі.

Так виникає внутрішня боротьба між «я хочу» і «треба» — це боротьба мотивів. Мотив — те, що спонукає людину до діяльності, що є внутрішньою силою поведінки. Але мотивів може бути кілька, відбувається їхнє зіткнення. І якщо в дитини є усвідомлена мета (наприклад, покращити знання з певного предмета, перемогти у змаганнях тощо), то завжди переможе мотив, який допоможе здійснити певне рішення.

Процес здійснення рішення довгий, не завжди проходить рівномірно, втім, завжди приносить задоволення, коли рішення виконано і мети досягнуто. Треба наголосити, що вольові дії — єдині, які морально тішать. Поставивши перед собою мету, навіть найпростішу, слід обов’язково прагнути її досягти.

Отже, одним із найважливіших завдань є формування в учнів здатності усвідомлювати мотиви своїх учинків, регулювати власну поведінку. Розв’язати це завдання можна лише за наявності в дитини прагнення до самовиховання, розвитку своєї особистості.

 Сімейні    стосунки   завжди   були   важливим   чинником   формування особистості дитини, найбільш значущими для її індивідуальності. У сім’ї складається ставлення дитини до самої себе і до оточення, закладаються родинні цінності. Відсутність сімейного виховання або його брак у дитинстві майже неможливо компенсувати в подальшому житті.

Найпоширенішими помилками батьків у взаєминах із дитиною є авторитетне нав’язування власної думки або способу дії, зневажливе ставлення до оточення сина чи доньки, ігнорування проблем статевого дозрівання. Часом батьки забувають своє дитинство й себе в юності, і тому не розуміють власних нащадків, їхніх учинків.

А діти не розуміють батьків. Звичайно, батькам підлітків потрібно пам’ятати, що їхнім синам і дочкам важлива не так опіка, як дружня порада, розумне керівництво. Важливо бути цікавим і необхідним для дитини, особливо підліткового віку, допомога у взаєминах не повинна бути крикливою, а поради — нав’язливими.

Підлітковий період — це лише перехід від дитинства до дорослого життя. Ви як мудрі батьки маєте не забувати сіяти в серцях своїх дітей відповідальність, самостійність і незалежність.

Пам’ятайте, що дитина — це дзеркало життя батьків. Як у краплі води відбивається сонце, так і в дітях відображається духовне багатство матері й батька.

Робіть усе, щоб дитинство і майбутнє ваших дітей було прекрасним. Любові та порозуміння, успіху і щастя вам і вашим дітям!

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ

Постійно зміцнюйте в дитини впевненість у собі, у власних силах.

Заохочуйте ініціативу.

Не перехвалюйте дитину, але і не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує. Пам’ятайте, що схвалення так само, як і покарання, має бути співвіднесене з учинком.

Не порівнюйте свою дитину з іншими. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора, і, можливо, буде завтра).

Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не вирішуйте за неї всіх проблем, але і не перевантажуйте її тим, що їй не до снаги. Нехай дитина виконує доступні їй завдання й одержує задоволення від зробленого.

Уникайте крайнощів: не можна дозволяти робити все, що заманеться, але й не можна все забороняти. Чітко вирішіть для себе, що можна і що ні, узгодьте це з усіма членами родини.

Приділяйте дитині достатньо уваги, нехай вона ніколи не почувається забутою. Хай щомиті відчуває, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз приголубити, пожаліти. Нехай вона бачить, що бажана і важлива для вас!

А ще долучайте дітей до трудових сімейних заходів. Це допоможе відчути, що їм довіряють і цінують як серйозних партнерів.

Виявляйте глибоку цікавість до навчання ваших дітей. Допоможіть їм підготувати виступ або разом пройдіться по складних математичних правилах. Успіх у навчанні та інших справах підніме батьківський авторитет.

Намагайтеся помічати позитивні зміни в характері дитини, не забудьте висловити своє схвалення.

Говоріть дітям, якими ви хочете їх бачити, і вони будуть такими. Заохочуйте — це зміцнює почуття власної гідності.

 І ще: не намагайтеся обдурити дитину! Можна обдурити шахрая, дурня, але дитину не обдуриш. Щоб бути в її очах авторитетною особою, батькам не обов’язково бути ідеальними. Але від вас потрібне терпіння!

Коли  до  дітей  ставляться  терпимо  і  справедливо,  вони  вчаться  бути

терпимими і справедливими до інших.

Коли дітям навіюють упевненість у собі, вони вчаться бути спокійними і впевненими.

Коли до дітей ставляться із замилуванням і схваленням, вони вчаться бачити хороше в інших.

Коли дорослі схвалюють вчинки дітей, ті вчаться цінувати себе. Практика сімейного виховання свідчить, що досить часто батьки застосовують покарання (за низькі оцінки, бешкетування тощо) як спосіб контролю та корекції поведінки, але при цьому забувають, що покарання не повинне завдавати дитині ні морального приниження, ні фізичного страждання. Утискаючи почуття гідності, батьки виховують схильність до пристосування та поганих, негідних вчинків. Бездушні покарання породжують страх, а страх породжує хитрість і брехливість. Виникає замкнене коло.

ПРАВИЛА ПОКАРАННЯ ВОЛОДИМИРА ЛЕВІ

Психотерапевт, батько двох дітей Володимир Леві пропонує свої правила покарання, які допомагають не зіпсувати стосунків із дітьми.

Покарання не повинно шкодити здоров’ю дитини — ні фізичному, ні психічному. Воно має бути корисним.

Якщо є сумніви, карати чи ні, не карайте. Навіть якщо вже зрозуміли, що надто м’які, довірливі й нерішучі. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок».

За один раз — одне. Навіть якщо провин чимало, покарання може бути суворим, але тільки одне за все одразу, а не по одному за кожну провину. Салат із покарань — страва не для дитячої душі! Покарання — не за рахунок любові, хоч би що «трапилося, не обмежуйте дитину у схваленні й нагороді, на які вона заслуговує.

Строк давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Покарання із запізненням постійно нагадують про минуле, не дають стати іншим.

Покараний — пробачений. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи — ані слова. Не заважайте починати життя спочатку!

Без приниження. Хоч би що сталося, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перемога нашої сили над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ми несправедливі, покарання тільки погіршить ситуацію.

Дитина повинна боятися не покарання, не нашого гніву, а нашого смутку. Необхідно прийняти, як реальність, що дитина, не будучи досконалою, не може не засмучувати тих, хто її любить.

                                                                  Світлана  Гончаренко