БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ У 5-11 КЛАСАХ ЯК СТАТИ ДРУГОМ ДЛЯ СВОЄЇ ДИТИНИ

Світлана Гончаренко

Великим є мистецтво прищеплювати людям прекрасні ідеї, що вчать жертвувати всім заради щастя роду людського. Стендаль Використовуйте шанс.

Вийдіть за межі. Довіряйте собі й намагайтеся змінити своє майбутнє.

Д. Кожен

Мета: сприяти налагодженню довірчих стосунків батьків зі своїми дітьми, формувати толерантність і виваженість.

Привітання. Вступне слово. Оголошення мети зустрічі.

Психолог. Перед нами відкривається світ, де терпимість (толерантність), уміння прощати, розуміти одне одного стає прерогативою не окремої особи, а життєвою необхідністю для кожної людської істоти, особливо для тих дорослих, хто став на стежку батьківства. Сучасні діти, загалом, вражають батьків усе більшими проявами неслухняності, впертості, агресивності, небажанням учитися тощо. Можливо, вони просто соромляться колишніх політичних чи релігійних уподобань дорослих або ж відчувають фальш у їхньому ставленні одне до одного. Та ймовірно, їхню увагу привертає насамперед цілісність дорослих, гармонійність, і навіть найменші діти бурхливо реагують на відсутність цих рис. Якщо ж цього не вдається знайти вдома у своїх батьках або в школі (в особі вчителя і вихователя), вони відсторонюються, занурюються в себе, ніби намагаються зрозуміти, що ще може запропонувати їм цей світ, або що вони в змозі створити власноруч, навіть і за допомогою люті чи ненависті, які, як вони сподіваються, хоч чимось допоможуть їм у побудові власної моделі світу. Тому так важливо вміти реально подивитися на себе, зрозуміти, які внутрішні проблеми дорослого провокують певну поведінку дитини.

Основна частина

Психолог. Шановні батьки! Сьогодні все більше фахівців звертають увагу на те, що особистість людини, з одного боку, — цілісне утворення, схильне саморозвиватися, а з іншого — система складових, які відбиваються у наших думках, емоціях, поведінці.

Кожна з них займає своє місце в нашій душі. Безперечно, якщо людина усвідомить найстійкіші частинки власної душі, вона краще розумітиме саму себе, і, звичайно, це допоможе їй будувати стосунки зі своїми дітьми, регулювати поведінку. Для глибшого пізнання домінантного аспекту особистості пропонуємо невеличкий тест.

Тест для визначення трьох станів особистості

Оцініть наведені нижче висловлювання за шкалою від 0 до 10.

1.  Мені часом бракує витримки.

2.  Якщо мої бажання заважають мені, то я вмію їх стримувати.

3.  Батьки як зріліші люди повинні влаштовувати сімейне життя своїх дітей.

4.  Я інколи перебільшую власну роль у деяких подіях.

5.  Мене нелегко ошукати.

6.  Мені б сподобалося бути вихователем.

7.  Інколи мені хочеться подуріти, як маленькому.

8.  Гадаю, я правильно розумію всі події, що відбуваються.

9.  Кожен мусить виконувати свій обов’язок.

10.  Нерідко я роблю не так, як треба, а як хочеться.

11.  Приймаючи рішення, намагаюся продумати його наслідки.

12.Молодше покоління повинне вчитися у старшого, як треба жити.

13.Я, як і багато хто, часом ображаюся.

14.    Мені вдається побачити в людях більше, ніж вони говорять про себе.

15.  Діти мають обов’язково виконувати вказівки батьків.

16.  Я — людина, схильна захоплюватися.

17.  Мій основний критерій оцінки людини — об’єктивність.

18.  Мої погляди непохитні.

19.   Трапляється, що я не поступаюся в суперечці лише тому, що не хочу поступатися.

20.  Правила доцільні, доки вони корисні.

21.Люди повинні дотримуватися всіх правил, незважаючи на обставини.

Інтерпретація результатів

Підрахуйте суму балів:

твердження 1, 4, 7, 10, 13, 16, 19 — «дитячий» стан особистості;

2, 5, 8, 11, 14, 17, 20 — «дорослий» стан особистості;

3, 6, 9, 12, 15, 18, 21 — «батьківський» стан особистості.

У   сучасній психології виділяються три основні категорії станів «Я»:

1.            подібні до батьківських образів;

2.            спрямовані на об’єктивну оцінку реальності;

3.            які діють із моменту фіксації їх у ранньому дитинстві.

Перша  модель  —  «батьківський»  стан  особистості.  Завдяки  цьому компоненту людина може ефективно виконувати соціальну роль батька (матері) своїх дітей. Завдяки батьківському компоненту багато наших реакцій стали автоматичними, що допомагає зберегти час і енергію.

Водночас у разі порушення рівноваги та неадекватного збільшення впливу батьківського компонента людина починає повчати інших, указувати на їхні помилки, оцінювати дії інших, намагається приховати свої слабкі сторони, некритично ставиться до власних дій.

Друга модель — «дитячий» стан особистості. У багатьох проявах дитячий компонент — одна з найцінніших складових особистості, що вносить у життя радість, чарівність, безпосередність, спонтанність. Дитина — джерело інтуїції, творчості. Але якщо дитячий компонент переважає всі інші, це виявляється у хаотичності, неконтрольованій поведінці, безсистемності, безвідповідальності тощо.

Третя модель — «дорослий» стан особистості. Тут людина спрямована на раціональне опрацювання інформації, адекватну оцінку будь-якої ситуації для того, щоб ефективно взаємодіяти з навколишнім світом. Але за неадекватно ве-ликого впливу цього стану особа поводиться надто раціонально, немов комп’ютер, позбавляючи себе таким чином багатьох радощів життя, емоцій.

Отже, за надто великої переваги одного стану над іншим важко адекватно оцінювати різноманітні життєві обставини. Щоб запобігти цьому, кожна людина має усвідомити власні стани, їхнє співвідношення та врахувати цей фактор. А в разі потреби — спеціально попрацювати над гармонізацією своєї особистості.

Психолог. Коли ми звертаємося до своїх досить дорослих дітей, вони починають відводити очі, переступати з ноги на ногу і дивитися кудись додолу, а не на нас. Або ж відверто заявляють: «Так я і послухався!». А після цього гупають дверима перед нашим носом і починають жити своїм особистим життям — а нам залишається тільки вірити, що нічого страшного вони не утнуть.

Настав час спілкуватися з ними по-справжньому — час відвертої зустрічі, коли ви відкинете захисні лати з надією, що ще не дуже пізно. Й у вас справді ще є великі шанси встигнути!

Про що потрібно знати батькам

Оцінюйте не особистість, почуття, думки дитини, а її вчинки. Намагайтеся у спілкуванні висловлювати свої почуття без оцінки, використовуючи «Я»- висловлювання («Я вважаю...», «Мені здається...», «Мені дуже неприємно...», «Я відчуваю...»).

Якщо дуже хочеться порівняти свою дитину, то порівнюйте лише її саму із нею ж у минулому. Не варто зіставляти дочку чи сина з однокласниками або однолітками — нічого крім образи чи бажання робити все наперекір не одержите.

Використовуйте методику чотирьох кроків, коли необхідно встановити обмеження:

1.             Прийняття почуттів дитини («Мені здається, ти дуже засмучений/розгніваний/роздратований/ображений. Та я люблю тебе в будь-якому стані, і ти завжди можеш розраховувати на мою підтримку та допомогу»).

2.     Установлення обмежень («Але мені неприємно те, яким чином ти висловлюєш свої почуття і потреби. Якщо така поведінка триватиме, я буду змушений обмежити тебе... (у чомусь, що дуже важливе для дитини). У будь-якому разі, це буде твій вибір, за який ти відповідатимеш. Отже: зробиш так — буде по-одному, зробиш інакше — і результат отримаєш відповідний»).

3.  Альтернатива («Отже: зробиш так — буде... зробиш інакше — буде...»).

4.   Право вибору («Я тобі довіряю і впевнений, що ти зробиш правильний вибір»). Важливо розкрити перед дитиною весь спектр можливого розвитку подій.

Навчіться сприймати свого сина чи доньку такими, якими вони є, а не такими, якими б нам хотілося їх бачити. Дуже легко любити ідеальну людську істоту. Спробуйте полюбити дитину цілком, із її вадами та поганими рисами. Пам’ятайте! Любити — це не означає потурати в усьому!

ЯК НАЛАГОДИТИ ТЕПЛІ СТОСУНКИ

Основні правила батьківської поведінки

Скажіть дитині, що хочете з нею поговорити — і запропонуйте їй самій обрати для цього слушний момент. Попередьте, що вам знадобиться, наприклад, одна година. Нехай вона сама обере час, вимагайте лише одного: щоб ніщо — ніщо! — не стало їй на заваді. Так ви одразу покажете їй, що бесіда набагато важливіша від повсякденних прохань і звичайних сімейних розмов. Будьте готові до того, що вона почне вперто відмовлятися, але все одно наполягайте на своєму.

Сядьте перед дитиною і зверніться з проханням уважно подивитися вам у вічі. Одразу попередьте, що не буде нотацій або сварки, ви не обговорюватимете її поведінку. Скажіть, що понад усе хочете порозумітися і стати її другом. А потім зверніться з проханням пояснити, чому, на ваш погляд, у вас не складаються стосунки. Налаштуйтесь на відвертість. Чудес не чекайте, але перш за все намагайтеся сприймати слова дитини без якихось умов.

Не читайте лекцій, не лютіться. Не показуйте свого гніву, якщо почуєте щось таке, що вважаєте помилкою або навіть правопорушенням. Пам’ятайте, що ця розмова — про саму дитину, а не про вас — не варто говорити про те, якими ви були в дитинстві. Коли дитина розповідає відверто, ви слухаєте саме життя, причому «з перших вуст» — згодні ви з тим, що говориться, чи ні. Нехай дитина вас звинуватить у всьому на світі. Навіть якщо її слова несправедливі, це краще, ніж між вами лежатиме прірва замовчування. Так ви хоча б дозволите їй скинути тягар переживань!

Після того, як уважно вислухали дитину, скажіть, що ви багато що зрозуміли завдяки відвертій розмові — бо не вмієте читати думки. Не бійтеся попросити вибачення, якщо в якихось ситуаціях були не зовсім праві — від цього батьківський авторитет не тільки не зменшиться, а, навпаки, зміцниться.

Проблеми, що виникають між нами та нашими дітьми, мають глибоке коріння. Варто згадати себе в цьому ж віці та свої стосунки з батьками. Можливо, це дасть відповідь, чому син чи донька поводиться саме так, а не інакше.

Пам’ятайте: кожна вирішена проблема у стосунках із дитиною допоможе нам розв’язати внутрішні дилеми, бо діти є нашими найкращими вчителями, які спонукають до самовдосконалення та розвитку.

Заключна частина. Відповіді на запитання батьків.