Виступ на педагогічній раді. Образна психолого-педагогічна класифікація вчителів

 Образна класифікацію вчителів (за І. Бачківим)

«Наполеон»

Характеризується неприязним ставленням до дітей у сполученні з відвертим використанням їх у власних цілях. Такий учитель нагадує полководця, для якого солдати — «гарматне м’ясо». Володіючи прекрасними творчими здібностями, він може похизуватися чудесними методичними знахідками і, можливо, високо цінуватися ке­рівництвом. Але діти його не люблять. За його абстрактними побу­довами людини не видно. Цей тип часто зустрічається серед адміністрації шкіл і органів керування освітою.

«Нарцис»

Цей тип характеризується неприязним ставленням до учнів, але без активного маніпулювання ними, з концентрацією на собі і своїй творчій роботі. Такий учитель схожий на лектора, що натхненно читає лекцію й уважно стежить за зовнішньою реакцією слухачів, що повинна підтверджувати його професіоналізм. Але насправді він зовсім байдужий до їхньої думки. Його не цікавлять слухачі як особистості. Головне, щоб він по своєму реалізувався, дістав задоволення.

«Карабас-барабас»

Цей яскравий представник агресивних обивателів, що опинився у школі через несприятливий і випадковий збіг обставин, руйнівний і страшний для дітей. Нездатність до творчості й ворожість до дітей виливаються в жорстокий контроль над ними, у прагнення обмежити учнів твердими рамками заборон.

«Штампувальник»

Даний тип учителя любить дітей, але через відсутність творчого початку діє під тиском сформованих стереотипів, шаблонів, застарілих вимог, працює за готовими рецептами однаково з усіма класами і з усіма дітьми. Тому такий учитель здійснює насильство стосовне дітей.

«Спостерігач»

Педагогічна діяльність у цьому випадку перетворюється в пасивне невтручання з відтінком недоброзичливості у стосунках. Відсутність творчості робить такого вчителя нездатним навіть до маніпуляцій Очевидно, такі люди зовсім не налаштовані на педагогічну професію.

«Кіт Леопольд»

Цьому типові властива слабкість творчого початку, сором’язливість, повага і любов до дитини. Ці харак­теристики приводять до остраху на­шкодити, до повної пасивності. Такий учитель нагадує садівника, що настільки любить деревце, що побоюється навіть його поливати, обкопувати, обрізати гілочки, сподіваючись, що найкраще воно розів’ється саме, без усякої допомоги. Подібна позиція може часом призвести до загибелі деревця.

«Доктор Фаустус» Учитель «ліпить» учня відповідно до своїх уявлень про потрібну суспільству людину. Він «формує» особистість. Для багатьох учителів це — єдиний видимий шлях.

«Самоактуалізатор» Система взаємин із дітьми, заснована на прийнятті їх як цінностей, на любові до них, одухотворена особистісним творчим потенціалом, породжує і систему відповідної педагогічної діяльності, спрямовану на розвиток унікальної сутності кожної дитини.

Поведінкові вияви кожного типу вчителя пов’язані з особливо­стями професійної самосвідомості, а точніше — з рівнями його роз­витку. Низькі рівні корелюють із порушеннями емоційно-вольової сфери, гнучкості поведінки, само­регуляції. Динаміка розвитку про­фесійної самосвідомості вчителя відображається у проходженні на­ступних рівнів: регулятивно-праг­матичного, егоцентричного, стереотипно-залежного і суб’єктно-універсального».

Регулятивно-прагматичний рівень характеризується тільки прагматичними, ситуаційними ас­пектами самосвідомості (йому відповідає тип «самодур»). Це пе­дагог, рівень самосвідомості якого навряд чи можна назвати особистісним, настільки він при­в’язаний до ситуації, виконуючи тільки службову роль. На цьому рівні професійна самосвідомість учителя перебуває ще в зародково­му стані через відсутність самої інтенції педагога до процесу само­пізнання.

Тут ідеться лише про регулятив­ну функцію професійної само­свідомості вчителя й усвідомлено­го емоційного самоставлення і си­туації, що дає можливість людині лише мінімально адаптуватися до ситуації і регулювати свою поведін­ку, спираючись при цьому винят­ково на прагматичну суть. Тому для вирішення нагальних завдань тако­му вчителю найочевиднішою та єдино доступною представляється система примусу стосовно учнів.

В егоцентричному рівні основ­ним моментом є особиста вигода, зручність, престижність тощо. На наш погляд, цьому рівневі відпові­дають типи «доктор Фаустус», «На­полеон», «Нарцис». Загальною ри­сою таких учителів є самостійність, але творче начало перекручене, оскільки спрямоване винятково собі на благо. Учні розглядаються ними як чинники, що сприяють самоактуалізації. Досить часто вчи­телі, що перебувають на цьому рівні, зловживають владою, що здо­бувається з одержанням статусу вчителя і можливістю маніпулюва­ти учнями.

Особливістю стереотипно-за­лежного рівня є те, що життєді­яльність людини з цим рівнем роз­витку самосвідомості визначається її близьким оточенням, групою, з якою вона або себе ототожнює, або ставить вище себе. Якщо на попе­редньому рівні інша людина ви­ступає як річ, як засіб досягнення егоцентричних цілей, то на цьому інші люди поділяються на «своїх», що володіють самоцінністю, і «чу­жих», її позбавлених. Наслідком ототожнення себе із групою для людини, на нашу думку, стає утра­та творчого початку і неминуче виникнення залежності від ціннісних орієнтацій групи. Для педагога, що перебуває на цьому рівні професійної самосвідомості, виникає як мінімум дві можливості вибору: група колег-учителів і клас дітей, із якими він безпосередньо працює.

Цьому рівневі, на нашу думку, відповідають типи «штампуваль­ник», «спостерігач», «кіт Леопольд». До типів «штампувальник» і «спостерігач» належать педагоги, що віддають перевагу професійним корпоративним інтересам. Зміст педагогічної праці тут цілком ви­значається настановчими тенден­ціями і ціннісними орієнтаціями, яких дотримується професійне ото­чення педагога.

Вищим ступенем професійної самосвідомості є суб’єктивно-уні­версальний рівень. Його головні характеристики пов’язані із внут­рішньою значеннєвою спря­мованістю людини на створення таких результатів (продуктів праці, діяльності, спілкування, пізнання), що принесуть благо іншим, навіть незнайомим, «чужим» людям, су­спільству, людству в цілому.

Цей рівень охоплює загально­людський, моральний ступінь і дійсно стає підставою для досяг­нення вищого ступеня самосвідомості, що породжена незалежністю від егоцентризму і групових корпо­ративних інтересів, а внаслідок цього — прагнення до творчості, самовираження і самоактуалізації. Це пролог до справді духовного, чи есхатологічного, розуміння себе й інших людей.

Для педагога даний рівень ха­рактеризується гармонійним роз­витком професійної самосвідо­мості. Завдяки глибокому усвідом­ленню прасоціальних, загально­людських змістів своєї діяльності він будує систему взаємин із дітьми, засновану на прийнятті їх як самоцінності (подібне ставлення складається у нього й до себе), ви­являє себе як творча особистість (і усвідомлює себе такою), спря­мовує педагогічну діяльність на розвиток унікальної сутності кож­ної дитини (і у своїй праці розви­ває себе як особистість і професі­онал).

Необхідно зазначити, що кори­стуватися цими матеріалами шкільному психологові слід обе­режно, з огляду на можливий «ефект дізнавання» з наслідками у вигляді сильних негативних емоцій і ускладнення міжособистісних стосунків у педагогічному колек­тиві. Однак грамотне застосуван­ня запропонованого матеріалу може дати імпульс особистісному і професійному росту педагога.

Ставлячи перед собою завдан­ня організації адресної й успішної взаємодії з педагогами, психологу варто враховувати такі чинники, як рівень кваліфікації вчителя, ступінь готовності до співпраці, а також індивідуальні емоційно-осо-бистісні риси.