Основні методи соціально-психологічного тренінгу

продовження

Психогімнастика — метод роботи в групі, під час якого учасники виявляють себе і спілкуються без слів. Психогімнастика містить підготовчу, пантомімічну та підсумкову частини.

У підготовчій частині виділяють три функції: гімнастична (вправи для всіх частин тіла), релаксаційну (зменшення страху і психологічної дистанції), виразну (готує виразні елементи, наприклад, розуміння емоцій без слів). У цій частині поєднуються рух, спілкування й уява.

С. Петрушин поділяє психогімнастичні вправи за складністю їх виконання учасниками на три групи:

а) розважальні вправи, які застосовуються без попередньої розминки; вони не мають особливого смислового навантаження й використовуються для емоційної розрядки й зняття зайвого напруження;

б) вправи для розминки, які використовуються з метою створення ігрової атмосфери, налаштовують учасників на експериментування з власною поведінкою, знімають шаблони повсякденного спілкування і зміни рухово-просторових стереотипів;

в) вправи для розвитку невербального мовлення (тактильного, візуального, мімічного та пантомімічного), які сприяють розвитку культури спілкування і підсилюють комунікативну виразність учасників.

Пантомімічна частина є найважливішою. Тут учасники своїми рухами повинні виразити тему, запропоновану ведучим. Тема може задаватися як одній людині, так і парам, частини групи або всій групи. А. Юрганова пропонує розділити теми для психогімнастики на шість сфер:

- щоденні життєві ситуації («Вихід з дому», «Прихід на роботу», «Чуйне ставлення до когось» тощо);

- проблематика окремих членів групи («Який я є?», «Яким мене бачать оточуючі?», «Яким би я хотів бути?», «Що для мене найголовніше в моїй професії?);

- типові людські конфлікти; тема формулюється як досить загальна, щоб кожен міг виразити в ній свої проблеми («Подолання перешкоди», «Заборонений плід», «Зустріч на вузькій стежці», «Втіха ображеної дитини»);

- ставлення в групі («Показати своє ставлення до інших», «Вибір членів групи», «Перебування на безлюдному острові» та інші);

- фантазії й казки («Ким із героїв казки ти би міг бути?», «Балмаскарад», «Що б я зробив, якби був добрим чарівником?» та інші);

- ставлення до групи, до самого процесу навчання («Почуття, зі яким я прийшов у групу», «Ставлення до навчання в групі», «Що робила б група, якби не було ведучого?» тощо).

Підсумкова частина має викликати почуття розслабленості й оптимізму, усвідомлення власних сил і близькість з рештою учасників групи.

Підсумком до психогімнастики в тренінгу може бути думка О.Д. Бреус, яка зазначає: «Використані у тренінгу психогімнастичні вправи виконують декілька функцій. Вони виконують функцію діагностики емоційного стану учасників групи, дозволяють орієнтуватися у розвитку процесів групової динаміки і стимулювати їх. Крім того, вони можуть застосовуватися для розширення уявлень про себе й інших під час осмислення, зворотного зв'язку, виконання вправи, для зняття накопиченого напруження, тобто як прийоми психологічного розвантаження. З їхньою допомогою можна і моделювати і демонструвати дію різних психологічних законів і закономірностей спілкування, тобто використовувати як наочний матеріал для пояснення і закріплення теоретичного матеріалу».

Проективний малюнок. Теми малюнків добираються так, щоб надати можливість членам групи виразити в малюнку свої почуття, передати психологічні якості й особливості, міжособистісні відносини, власні зміни, роль керівника в групі, групову динаміку та інше. Уже сам процес зображення, передача особистісно значущого матеріалу мовою фарб може відігравати позитивну роль, сприяти усвідомленню внутрішнього світу, конфліктів, проблем, виділенню в них суттєвого.

В створенні проективного малюнка існує дві частини: малювання (15-30 хвилин) і дискусію. Не потрібно орієнтуватися на пошук найбільш «правильної» інтерпретації. Тлумачення мають значення для групи тоді, коли допомагають учасникам або створюють передумови для необхідних чи бажаних змін їхнього стану. Проективний малюнок може бути використаний керівником навчальної групи:

— з психодіагностичною і методичною метою;

— для адекватного зображення суб'єктом труднощів спілкування;

— для контролю за характером групового процесу (його навчальною цінністю) і характерологічними змінами учасників;

— для подання кризової ситуації, якщо така є в групі.

Позитивною характеристикою проективного малюнку є те, що він містить більше суттєвої інформації, ніж автор свідомо вкладає в нього. Крім цього, його можна виконувати вдома, впродовж занять і після їх закінчення. Наприклад, малюнок на тему «Наша група сьогодні» тощо.

Прийоми, які використовуються в проективному малюванні:

• вільне малювання — кожен малює те, що хоче;
• тематичне малювання — усі малюють на тему, яка обрана групою або запропонована ведучим;
• додаткове малювання — малюнок виконують по колу: один починає малювати — інші продовжують;
• розмовне малювання — члени групи працюють із вибраним партнером у парі; у кожної пари один листок паперу, вони спілкуються на ньому за допомогою образів, ліній і фарб;
• спільне малювання — декілька чоловік або вся група малюють щось на одному аркуші.

далі буде

Піскова Оксана Миколаївна,  

соціальний педагог закладу «ЗШ І-ІІІ ст. № 11 м. Вінниці»

ТРЕНІНГ ЯК ЕФЕКТИВНА ФОРМА РОБОТИ З БАТЬКАМИ ПІД ЧАС БАТЬКІВСЬКИХ ЗБОРІВ

Батьківський тренінг — це особлива систематична форма роботи з батьками. Робота з батьками й батьківський тренінг включають терапевтичний аспект. Батьки складають частину оточення дитини, тому зміни в поведінці й способі життя батьків впливають на досвід дитини.

Батьківський тренінг являє собою дидактичний прийом, за допомогою якого тренер полегшує батькам розуміння процесів, які сприяють розвитку ситуативних взаємозв'язків, необхідних для подолання проблеми; пізнання власних можливостей і нахилів особистості до самодопомоги в проблемних ситуаціях, а також допомагає розробити, апробувати й засвоїти нові способи вирішення проблем. Завдання тренера полягає в тому, щоб за допомогою сучасних методів навчання допомогти батькам виробити навички, які необхідні у формуванні здорового способу життя (ФЗСЖ) дитини.

Принципи роботи з батьками мають ряд особливостей. Сім'я обов'язково повинна бути включена в процес ФЗСЖ, а сімейні ресурси самодопомоги з самого початку є складовою частиною тренінгового заняття. Форма й зміст роботи з батьками і часові рамки співробітництва повинні відповідати часовим і персональним можливостям, потребам і ціннісним установкам і цілям сім'ї. Робота з батьками укріплює стабільність сім'ї. Батьківський тренінг — оптимістична форма роботи з батьками, яка переконує батьків у необхідності активної спільної роботи на користь дитини.

Як метод батьківський тренінг є опосередкованим підходом до ФЗСЖ дітей. Вплив включає роботу з батьками, яка не обов'язково передбачає присутність дітей. Концепція батьківського тренінгу може мати більш складні цільові установки: спільна робота з батьками скерована на зміну системи цінностей, цільових установок, здатності до переживань, а також поведінки й способу життя батьків. Вона служить завданню ФЗСЖ дитини й сприяє процесу її розвитку шляхом досягнення кращого взаєморозуміння між батьками й дитиною, адекватних форм виховної взаємодії, зняття напруги, покращення настрою й забезпечення більших можливостей для подолання труднощів.

Етапи та завдання проведення батьківського тренінгу

Завдання першого етапу тренінгу: навчання вмінню бачити.  

Варіанти завдань можуть включати:

• опис батьками проблемних ситуацій в сім'ї, які можуть бути використані в процесі тренінгу;
• показ проблемної ситуації в рольовій грі (виконання рольової гри);
• систематизоване спостереження за поведінкою під час організованих вправ.

Алгоритм опису ситуації:

1) Змістовна сторона ситуації;

2)  місце події;

3)  учасники ситуації;

4)  що було сказано (мовлення);

5)  якими жестами та мімікою це супроводжувалося (способи
самовираження);

6)  як підтримувався контакт (візуальний контакт);

7)  як розгорталися події в часі (часові співвідношення).

У процесі таких занять виробляється спільний погляд на проблемну ситуацію, стають зрозумілими «анатомія» процесу взаємодії і ситуативні дані. Важливо, що інтерпретацію й оцінку висловлюють батьки, які описують ситуацію.

Завдання другого етапу тренінгу: інтерпретація й оцінки

Під інтерпретацією ми розуміємо систематизацію виявлених взаємодій, яка робить зрозумілою конфліктну ситуацію. Оцінка вказує на те, наскільки інтерпретована ситуація може чи не може бути використана для певної виховної мети.

За допомогою демонстраційних експериментів можна досягати таких навчальних цілей:

• навчити розумінню того, що поведінка, сприйняття, а також емоційне переживання залежать від впливу середовища;
• навчити розрізняти наміри й фактичний вплив виховних дій і контролювати ефективність власної поведінки;
• навчити бачити вплив таких виховних дій на безпосереднє переживання й поведінку дитини;
• навчитися розпізнавати доцільну й недоцільну допомогу, виходячи із функціонального взаємозв'язку між дією і результатом, й оцінювати поведінку в залежності від мети дії.

Результатом є «функціональна анатомія» процесів виховної взаємодії, які мають відношення до проблемних ситуацій в сім'ях, які були представлені на першому етапі тренінгу.

Завдання третього етапу тренінгу: вироблення можливих дій.

Робота по вирішенню проблеми підрозділяється на наступні кроки:

• аналіз проблемної ситуації;
• збирання ідей, спрямованих на вирішення проблеми (мозковий штурм);
• пошук альтернативних шляхів вирішення в процесі рольової гри.

Леся Венедиктівна Гнатюк,

керівник МО класних керівників

закладу « ЗШ І-ІІІ ст. №10 ВМР»

ЯК ПІДГОТУВАТИСЬ І ПРОВЕСТИ БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ

Широко відомий той факт, що навіть для вчителя, працюючого у школі багато років, досконало знаючого свій предмет, володіючи методикою, здатних встановлювати дружні відносини з колегами, тісний контакт з учнями, серйозною, психологічною проблемою є батьківські збори.

А для вчителів - початківців батьківські збори – це стрес, здатний надовго вивести їх з рівноваги.

Як же позбавитись відчуття страху, невпевненості у собі перед зустріччю з батьками?

1.  Треба створити відповідний – психологічний настрій, установку на успіх. Необхідно переконати себе  у тому, що батьківські збори – це той самий урок, де учнями є не учні, а їх батьки, які прийшли за інформацією, можливо за допомогою. І як вчитель, ви добре знаєте: для того, щоб урок пройшов успішно, до нього необхідно підготуватись.

2. Відмовтесь від звичних записів у щоденник, про дату зборів. Буде краще, якщо кожному з батьків ви передасте індивідуальне запрошення. Такий нестандартний хід здійснює одночасно сильне і приємне враження а батьків, так як, подібні запрошення, з одного боку, носять суто офіційний характер, а з іншого – демонструють вашу зацікавленість, повагу та ввічливість. Якщо ж батьки не зможуть прийти, то на зворотній стороні запрошення вони повідомлять вам про це і сповістять про дату приходу до школи у інший раз.

3. Приведіть у порядок класну кімнату, в якій відбудеться зустріч. Продумайте свій зовнішній вигляд. Ваша зовнішність повинна демонструвати діловитість, впевненість у собі, гарний смак. Запам’ятайте  народну мудрість: “Зустрічають по одежі…”

4.  Обов’язково складіть план свого виступу, а якщо необхідно, напишіть його розвернутий конспект. Це дасть вам можливість чітко сповістити усе необхідне, не зайнявши при цьому зайвого часу. Не слід дуже надовго затримувати батьків, пам’ятайте, що в них теж був важкий робочий день. Формуйте свої думки коротко, логічно, уникайте повчань, неприязного тону, проявляйте доброзичливість і такт. Краще за все, якщо ви обговорите усі проблеми за годину, але неприпустимі збори на 20 хвилин, так як батьки не розуміють навіщо їх запросили.

5.  Привітавшись з батьками, не забудьте продемонструвати їм свою радість з приводу зустрічі, з відвертою посмішкою подякуйте їм за прихід до школи. Введіть бесіду так, як би в класі присутні тільки ваші однодумці, здатні вирішити любі проблеми. Ніколи не починайте збори з негативної інформації. Для початку знайдіть добрі слова про клас в цілому , про окремих учнів, про спільні повчання, нехай про маленькі але успіхи. Такий виступ допоможе вам встановити контакт з батьками, налагодить їх співпрацю.

Після чого впевнено переходьте до складних питань : проблем успішності, дисципліни, спілкування, тобто до такої інформації, яка визиває у багатьох батьків неадекватну реакцію. Висловлюючись про дітей, використовуйте займенники «наші», а не «ваші», такий психологічний підхід повністю виправданий, він ще раз нагадає батькам про спільність вирішення проблем.

Якщо з якогось питання у когось з батьків буде особиста думка, протилежна вашій, не гарячкуйте, уважно вислухайте його, а потім щоб уникнути конфлікту, впевненим і спокійним тоном намагайтесь його переконати. Для цього рівним голосом, не виражаючи своєї незгоди, скажіть, що якщо б ви були на місці батьків, то, можливо, думали б так само, але на своєму місці, так не ви враховуєте інтереси усього класу, то не маєте змоги з ними згодитись. Запропонуйте збудженому батькові чи матері погляд на дану проблему очима вчителя. Якщо і це не заспокоїть «бунтаря», то запросіть його прийти до школи в інший день для спілкування з іншими вчителями, адміністрацією, щоб картина була більш повною і об’єктивною.

Якщо у вас є негативна інформація для одного — двох батьків, не повідомляйте її перед усіма, а попросіть цих батьків затриматись.

Завершити зустріч потрібно так само, як ви її розпочали – приємними висновками. Висловить подяку за допомогу та впевненість у подальшій співпраці. Не бійтесь використовувати усю свою красу, гумор, вміння переконувати і подобатись. Пам’ятайте,  що ваша мета нелегка, але досяжна – зробити батьків своїми союзниками, залишити у них про себе, про школу, де навчаються їх діти, гарне враження, бажання зустрітися знову і впевненість в тому, що ви для них надійний помічник.

Наталія Леонідівна Скорина,

керівник МО класних керівників

5 - 7-х  класів ЗШ І-ІІІ ст. №8 
м. Вінниці

Основні методи соціально-психологічного тренінгу

Групова дискусія - публічна суперечка, метою якої є з’ясування й зіставлення різних точок зору, визначення істинної думки, знаходження правильного вирішення проблеми. Дискусія вважається ефективним засобом переконання, оскільки її учасники самі приходять до того чи іншого висновку.

Групова дискусія в психологічному тренінгу — це спільне обговорення будь-якого суперечливого питання, яке дозволяє змінити думку, позиції й установки учасників групи в процесі безпосереднього спілкування.

 Така форма спілкування дозволяв зіставити протилежні позиції, побачити проблему з різних боків, уточнити взаємні позиції, що зменшує опір сприйманню нової інформації, а також використанню групової рефлексії через аналіз індивідуальних переживань, які підсилюють згуртованість групи й одночасно полегшують саморозкриття учасників.

Форми групової дискусії класифікують за різними критеріями.

В. Захаров і Н. Хрящова поділяють групові дискусії на конструктивні й неконструктивні. Крім цього, виділяють структуровані дискусії, в яких задається тема для обговорення, а іноді й чітко регламентується порядок проведення дискусії, та неструктуровані дискусії, у яких ведучий - пасивний, теми обирають самі учасники, а час дискусії формально не обмежується.

Н. Клюєва пропонує розглядати три типи групових дискусій.

1. Біографічні - група аналізує труднощі особистого або професійного життя окремого учасника, на якого спрямовані інтеракції. Решта учасників висловлює свою думку про його проблеми та свої почуття, реагує на його поведінку, пропонує зворотний зв’язок.

2. Тематичні дискусії, спрямовані на обговорення питань і проблем, які є значущими для всіх учасників групи. Тематика може не плануватися заздалегідь, група сама шукає проблеми й обговорює їх. Тема може бути заздалегідь обрана керівником або групою, і всі учасники готуються взяти участь в обговорені цієї проблеми. У професійній групі педагогів можна запропонувати такі теми: «Конфлікт зі студентами», «Конфлікт із колегою», «Угруповання в дитячому колективі», «Як керувати собою в складних ситуаціях?» та інші.

3. Дискусії, орієнтовані на інтеракцію. Вони спрямовані на групову динаміку, на те, що відбувається між членами групи, які між ними стосунки, взаємні реакції. На цих дискусіях значною мірою реалізується принцип «тут і зараз».

Групова дискусія використовується для вироблення навичок проведення ділової наради, при навчанні красномовності та законів риторики, а також для виявлення лідера групі.

Для активізації учасників у груповій дискусії можна використовувати процедури такого типу, як висловлювання по колу або метод естафети, коли кожний передає слово тому, кому вважає за потрібне, а для висловлювання дається певний проміжок часу (наприклад, 10-15 сек.).

Ігрові методи включають ситуаційно-рольові, дидактичні, творчі, організаційно-діяльнісні, імітаційні та ділові ігри.

Ігрові методи є найбільш поширеними в груповій роботі. Ігри корисні як спосіб подолання скованості, напруження, для розігрівання учасників соціально-психологічного тренінгу. Гра дозволяє учасникам тренінгу подолати бар’єри, відчуженість, «зняти маски», відкритися, імпровізувати, творчо виражати своє «Я» тощо. Згідно з концепцією Е. Берна, учасники переходять на позицію дитини, яка дозволяє кожному виявити себе в різних ролях, ситуаціях тощо. Часто ігри стають інструментом діагностики й самодіагностики, оскільки в невимушеній формі дозволяють м’яко, легко виявити труднощі спілкування та серйозні психологічні проблеми.

Наукою доведено, що в процесі ігрової діяльності людина набагато швидше засвоює й опановує різні види поведінки, вчинки, уміння й навички вербальної та невербальної поведінки. Гра є універсальним методом для дітей і дорослих, вона виступає сильним психокорекційним, психотерапевтичним інструментом, за допомогою якого розв'язуються різноманітні людські проблеми. Сьогодні ігри починають набувати статусу засобів формування культури взаємовідносин і рефлексії.

Важлива перевага ігор у тому, що вони не потребують вироблення штучної мотивації, вимагаючи взаємної активності від ведучого та учасників, дозволяють розв’язати давню етичну проблему класичного експерименту: «А що ми даємо піддослідному?» Другою перевагою ігор є те, що вони мають давню традицію регламентації і творчого перетворення соціальних взаємовідносин у ціннісно-етичному і функціонально-рольовому планах.

Особливий інтерес викликають організаційно-діяльнісні ігри, які розроблені Г. Щедровицьким. Вони розглядаються як «мегамашина мислительної діяльності» і спрямовані на побудову методології розв’язання різних завдань за допомогою організації продуктивного конфлікту між групами професіоналів, що представляють в модельованому реальному конфлікті реально існуючі сторони. Організаційно-діяльнісні допомогою розв’язуються масштабні проблеми, наприклад: «Організація навчально-виховного процесу в школах», «Шляхи підвищення ефективності управління міської влади».

Ділова гра — це імітація професійної діяльності, один із методів організації активної роботи учасників тренінгу, спрямований на розробку певних способів ефективної професійної діяльності учасників. Завдяки цьому методу учасники, спираючись на власний досвід, можуть створити новий продукт, який стане розв’язком актуальних проблем. Рольова гра - метод, суть якого полягає у «програванні ролей», які дозволяють побачити члена групи не просто в процесі - міжособистісної взаємодії в групі, а в процесі виконання певної соціальної ролі. Рольова гра також використовується для формування псиних навичок у сфері комунікації. 

далі буде

Піскова Оксана Миколаївна,  

соціальний педагог 

закладу «ЗШ І-ІІІ ст. № 11 м. Вінниці»

Методологічні основи соціально-психологічного тренінгу

Схема соціально-психологічного тренінгу – це стала норма, яка презентується учасникам тренінгу на першому занятті і повторюється на всіх наступних, продовж тренінг-курсу і є нормою для конкретної групи. Із цієї причини у схему заняття, як правило, закладаються позитивні моменти, що створюють умови для продуктивної дії тренінгу.

Елементи соціально-психологічного тренінгу (привітан­ня, завершення заняття, рефлексія) вводяться із самого початку занять тренером, інші — напрацьовуються під час роботи і пропонуються вже самими учасниками.

Соціально-психологічний тренінг складається з:

1. Вступна частина

- Привітання, знайомство

         Вправи на знайомство

«Мій би... про мене сказав...»

Мета: підготувати учасників до роботи, створити комфортну атмосферу, хороший настрій, згуртувати групу.

Тренер просить учасників тренінгу по черзі продовжити фразу «Мій би... про мене сказав...». Тренер починає першим і так по колу.

Вправа «Знайомство»

Мета: підготувати учасників до роботи, створити комфортну атмосферу, гарний настрій, зосередити учасників на спільну роботу.

Учасники тренінгу сідають в коло. На бейджах пишуть своє ім’я.   Потім тренер просить учасників тренінгу по черзі назвати своє ім’я та рису характеру, яка починається на першу літеру імені, не повторюючи вже названу рису.  Наприклад: «Оксана — оптимістична (або освічена)».

Тренер починає першим і так по колу.

Рефлексія:

— Що ви відчували?

— Чи запам’ятали ви імена учасників тренінгу?

— Скільки імен ви запам’ятали?

Вправа-привітання «Мерехтливі вогники»

Мета: підготувати учасників до роботи, створити комфортну атмосферу, гарний настрій, зосередити учасників на спільну роботу.

Учасники тренінгу сідають в коло. Потім учасники тренінгу по черзі називають своє ім’я і вислів, наприклад: «Вітаю!». Сусід повинен як можна скоріше встати, з піднятими до гори руками, повторити цю фразу і сісти, опустивши руки. А наступний учасник повинен зробити те саме, щоб хвиля пішла по колу. Коли хвиля проходить півкола, до завдання додається ще один елемент, на розсуд, скажімо сьомого учасника. Це елемент може бути вербальним чи невербальним. Наприклад, учасник говорить «Доброго дня!», а потім рукою дмухає на себе (зображує повивало) і сідає. Тепер усі присутні повинні виконувати цей комплекс, а потім наступний учасник додає ще щось і так далі.

- Вироблення правил роботи

- Очікування від тренінгу. Це створює атмосферу «тут і зараз». Виявляючи свій емоційний стан, учасники розповідають, чого вони очікують від заняття, про зміни, які сталися внаслідок попереднього заняття.

- Вступне слово тренера. Презентація теми заняття. Інколи теми занять у зв’язку з попередніми висловлюваннями учасників можуть змінюватися у своїй послідовності.

2. Вправа для емоційної розминки. Спрямована на створення внутрішньої свободи учасників групи. Репертуар таких ігор чималий. Здебільшого вони взяті з дитячих ігор. У довідниках з тренінгової роботи такі ігри належать до групи розминочних.

Вправа «Царівна-несміяна»

Мета: знаття напруження, втоми.

Тренер обирає одного учасника і просить його  сісти в центрі кола, а інші повинні його розсмішити.

У даній вправі можуть прийняти участь 2-3 учасника.

3. Основна частина. В ній вправи пасивного характеру чергуються з рухливими іграми. Вправи завершується обов’язково обговоренням і рефлексією (самозвітом учасників про свої відчуття та думки). Інколи основна частина може складатися з двох частин, розділених перервою на обід. У такому разі два заняття можна об’єднати в одне.

4. Підведення підсумків заняття. Висловлювання учасників по черзі про свої відчуття, враження щодо виконаної роботи, побажання тренеру та групі.

Підбиття підсумків. Вправа «Очікування»

Учасники повертаються до очікувань, які вони писали на початку тренінгу.

5. Прощання. Це своєрідна ритуальна дія і може мати різні форми проведення.

Тренери можуть добирати інформацію і вправи, які відповідатимуть завданням тренінг-курсу, і за потреби адаптувати цю діяльність. Вправи на завершення  включають в себе письмові оціночні анкети, або анкети зворотного зв’язку; учасників можна попросити написати, що їм сподобалось і що не сподобалось у програмі, а також написати відповіді на демонстраційних аркушах/блокнотах (наприклад «плюси» і «побажання»).

Піскова Оксана Миколаївна,  

соціальний педагог 

закладу «СЗШ І-ІІІ ст. № 11 м. Вінниці»

Бесіда з батьками

Похвала чи покарання: чи стане навчання в радість?

Сімейне виховання, нажаль, не обходиться без покарання. Часто трапляються випадки побиття дітей батьками. Особливо часто таке трапляється в неблагополучних родинах. Побиття, особливо жорстоке, завдає дитині болю, страждання, приниження, спричиняє образу, розчарування. Чи може з цим упоратись тендітна дитяча психіка? Страшно те, що шкода від психічних та фізичних травм, завданих батьками, є непоправною.

Вразити ніжну душу дитини дуже легко. Як часто батько зриває на дитині накопичені негативні,емоції, доходячи до побиття, а потім, отямившись, шкодує про вчинене, бачачи неадекватність покарання і беззахисні сльози свого дитятка. А хтось і не отямиться, і не побачить... Дитина ображається, віддаляється від батьків. Замість любові і поваги в її душі оселяється страх, а потім і ненависть; вона оздоблюється, стає агресивною, жорстокою. У майбутньому такими самими методами виховуватиме своїх дітей. Відомо чимало випадків, коли фізичне насильство на все життя змінило ставлення дитини до рідних. Страх перед насильством може спонукати до втечі з дому, а постійне побиття, приниження, жорстоке поводження - навіть до спроби самогубства. Діти із неблагополучних родин найчастіше поповнюють ряди хуліганів, жебраків і злодіїв, алкоголіків і наркоманів, тих, кого відносять до категорії неповнолітніх злочинців. А це ж наші діти, наше майбутнє! Батьки несуть відповідальність за долю своєї дитини, за її нормальний розвиток. Вони карають дитину, а хто карає їх за скривдженні дитячі душі, за скалічені долі?

«П'ятирічний хлопчик випадково випустив на підлогу кришталеву вазочку. Батько люто побив його за це, поламав синові ключицю. Потім відвіз дитину до травматології, пояснивши травму тим, що син, мовляв, упав із дивана. Повірили. Сина вилікували. Через пів року батько знову жорстко побив хлопця за якусь незначну провину. Син став заїкатися. Батько бив його ще не раз, крики хлопця чули сусіди, але ніхто не допоміг. Із роками він став замкненим, озлобленим, упертим, збудливим, зганяв свою злість на молодших дітях. Зрештою, потрапив у дитячу колонію».

Звичайно, у цьому випадку наявний комплекс причин, які визначили подальший розвиток хлопчика, але одна з найважливіших — жорстокість батька.

Часті конфлікти між батьками і дітьми призводять до збільшення проявів брутальної з боку дітей (особливо підлітків), демонстрації ними непокірливої та зухвалої поведінки. Внаслідок цього відбувається утвердження таких негативних рис характеру, як агресивність, конфліктність, озлобленість. Щоб уникнути формування агресивності, потрібно будувати виховання за принципами співпраці, взаєморозуміння, та взаємоповаги. Можна лише шкодувати, що не в кожного вихователя  вистачає  терпіння   послідовно  розвивати  добрі   начала  в  дитині, заохочувати за успіхи  і шляхетні наміри, не зловживаючи осудом за кожну помилку.

Який же спосіб уникнення покарань? Відповідь проста — профілактика. Вона полягає в тому, щоб запобігти небажаним діям ще до їх здійснення. Краще запобігти, ніж потім — карати. Необхідно поспілкуватися з дитиною, пояснити, розповісти, показати на прикладі: чому так робити не можна, до яких наслідків може призвести порушення якогось правила, норми, розпорядження, яке покарання тягне за собою. А ще треба вчити дитину робити такий аналіз самостійно, думати, перш ніж щось зробити, бачити заздалегідь наслідки скоєного. Звичайно, легко сказати, та не легко зробити. Але ж ніхто не стверджує, що навчання і виховання — це легко. Однак ми повинні виховувати правильно, бо відповідаємо за наших дітей. Дитина народжується гармонійною, чистою і досконалою. Вона відкрита для світу, вона «всмоктує» все, що дають їй дорослі. Чим буде насичуватись її розум, наповнюватись її душа, залежить, головним чином від нас.

Напевно, покарання, як засіб виховання, ще надовго залишиться в нашому житті. Для того, щоб позбутися, треба дуже багато змінити у суспільстві, в культурі, системі виховання. Перед усім має змінитися сама людина. На цьому етапі треба хоча б форми покарання вибирати, враховуючи індивідуальні особливості дитини, її емоційний стан, мотиви поведінки, специфіку духовного світу. І добре було б взагалі відмовитись від тілесних покарань, від яких шкоди більше, ніж користі. Тільки тоді виховний вплив дорослого досягатиме мети, стимулюватиме до оптимальних дій.

Якщо справа дійшла до покарання...

•  Покарання має бути співмірним із вчинком дитини.

•  Не можна карати ігноруванням. Гра в мовчанку чи вгадування не під силу для психіки дитини.

•   Краще позбавити її чогось приємного, ніж використовувати каральні заходи.

Покарання можна пояснити як природний наслідок негативної поведінки. Ті неприємні моменти, які відчуває покарана дитина, вона не повинна сприймати як помсту розгніваного або ображеного дорослого, як перемогу дорослого у «війні» з дитиною. Важливо, щоб не лише дорослі, а й дитина розуміла, для чого її карають (не тільки за що, а для чого). Якщо не вимила посуд, можна пояснити, що тепер ви не встигнете спекти пиріг, які усі люблять, і що так само цим засмучені, як і вона.

Не забувайте, що взаєморозуміння, спостереження, увага до почуттів вашої дитини — це золотий фонд взаємин, який гарантує вихід із будь-яких труднощів і конфліктів!

ПРО ПОКАРАННЯ.

Правила для всіх

1. Покарання не повинно шкодити здоров’ю – ні фізичному, ні психічному.  Більше того, покарання має бути корисним, чи не так? Ніхто не заперечує. Однак той, хто карає, забуває подумати.

2. Якщо є сумніви карати чи не карати – не карайте. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок».

3. За один раз – одне. Навіть якщо одночасно вчинено незліченно багато проступків – покарання може бути суворе, але лише одне.

4. Покарання – на рахунок любові, не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирай подарованого вами чи кимось іншим.

5. Термін давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання навіюють дитині минуле.

6. Покараний – вибачений. Інцидент вичерпаний і вибачений – сторінка перегорнута. Не заважайте починати життя спочатку!

7. Без приниження. Покарання не повинно сприйматися дитиною як торжество вашої сили над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ми несправедливі, покарання подіє тільки в зворотному напрямку!

8. Не покарання повинна боятися дитина, не гніву, а вашого засмучення.

Шеремет Інна Юріївна,

 соціальний педагог СЗШ І-ІІІ ст. № 18 м.Вінниця