Система роботи з вивчення та творчого впровадження передового педагогічного досвіду

Освіта в Україні базується на наукових засадах гуманізму, що викликає необхідність  розв’язання  змін  в навчально-виховному процесі, тобто виникнення інноваційних педагогічних ідей, які направлені на удосконалення  та осучаснення  шкільного життя, усієї педагогічної діяльності, що призводить до істотного підвищення його результативності.  Одним із елементів підвищення результативності процесу навчання стала заміна учбово-дисциплінарної моделі взаємодії педагога та вихованця на особово-орієнтовану модель, що є найважливішою умовою зміни самого учня, збагачення його духовного потенціалу, формування ціннісних установок, згідно яких людина є не засобом, а найвищою ціллю суспільства.

Особлива роль у процесі гуманізації освітньої сфери належить педагогічним працівникам, діяльність яких повинна базуватися на новітніх інноваційній освітніх системах і технологіях.  Для їхнього впровадження необхідно застосовувати:

1.  настанови,  ціннісні  орієнтації,  потреби,  можливості вчителів;

2. соціально-педагогічні умови для просвітницького інформування та  активного навчання педагогів, мета якого направлена на розвиток інноваційних здібностей, формування готовності до сприйняття нових ідей та участі в інноваційних заходах.

Слід зазначити, що в соціально-педагогічному аспекті  інновація - створення та впровадження різних видів нововведень, що поліпшують розвиток, перебіг, результати навчально-виховного процесу [1].

Необхідною і передовою умовою вивчення та введення до навчально-виховного процесу інноваційної діяльності, спостереження за роботою вчителів з даної проблеми в навчальному закладі створюють творчі групи вчителів.

Творчі групи вчителів - це групи різних за фахом педагоги, які займаються вивченням, освоєнням, впровадженням якоїсь однієї загальної проблеми колег-однодумців.

Головною метою створення творчої групи вчителів є об’єднання креативних педагогів, які через пошуково-дослідницьку діяльність, її результативність впливатимуть на якість навчально-виховного процесу та для вивчення й впровадження передового педагогічного досвіду (ППД)  педагогів-новаторів.

Етапи пошуково-дослідницької діяльності шкільної творчої групи вчителів 

    Дослідження: об'єкт, предмет

    Тема: мета, завдання

    Гіпотеза

    Узагальнення наукових досліджень

    Проведення експерименту

    Оформлення дослідження

    Упровадження дослідження

    Довідка про впровадження

Передовий педагогічний досвід — це результат творчої діяльності педагога з елементами новизни, спрямований на виконання актуальних завдань навчання й виховання.

Під поняттям педагогічний досвід розуміють сукупність знань, умінь і навичок, здобутих у процесі практичної навчально-виховної роботи. Для його виявлення використовують систему критеріїв: актуальність, новизну, результативність, стабільність, оптимальність, перспективність.

Розглянемо критерії виявлення передового педагогічного досвіду:

1)    актуальність, оригінальності — це наявність елементів новизни, вирішення проблем, завдань на сучасному етапові розвитку науки і освіти, індивідуальність, знаходження застосування педагогічного досвіду в учительській  щоденній праці, допомога в подоланні труднощів під час організації навчально-виховного процесу;

2)    результативність, стабільність показників — зміна в системі роботи вчителів, формування вихованості учнів, гуманістично-моральних та фізично здорових відносин у навчальному закладі, високий рівень навчально-виховного процесу,  стабільність та стійкість професійних результатів діяльності педпрацівників;

3)    наукова обґрунтованість —  передбачає здійснення ґрунтовних досліджень, врахування думки компетентних спеціалістів, впровадження в навчальний процес і спостереження за змінами в успішності та поведінки учнів;

4)    перейняття досвіду педагогами — використання досвіду педагога-новатора, який містить у собі продуктивні педагогічні ідеї,  вчителями  даного регіону і всієї країни, що дозволяє розвивати й удосконалювати особисту практику.

Вітчизняні науковці виділяють такі види передового педагогічного досвіду, як:

1. репродуктивний —  передбачає діяльність вчителя, яка не має в собі чогось принципово нового, але спрямована на сумлінне виконання професійних обов’язків з обов’язковим внесенням елементів новизни, є взірцем для тих педагогів, які достатньою мірою не володіють педагогічною майстерністю;

2. раціоналізаторський — передбачає діяльність вчителя, пов’язану з творчим, оригінальним, притаманним тільки йому використанням відомих форм і методів з внесенням елементів новизни, діяльність, спрямовану на підвищення ефективності педагогічної праці, її оптимізації;

3. новаторський або інноваційний — передбачає діяльність вчителя, спрямовану на суттєві зміни в навчально-виховному процесі. Дана діяльність має в собі елементи новизни, творчого пошуку, оригінальності, що спрямовується на вирішення найбільш актуальних проблем навчання й виховання. Такий педагогічний досвід особливо цінний, оскільки прокладає нові шляхи в шкільній практиці та педагогічній науці.

Етапи впровадження передового педагогічного досвіду:

Перший етап — визначення, обґрунтування й популяризація проблеми впровадження, над якою працює педагогічний колектив, інформування вчителів про сучасні досягнення науки і носіїв передового досвіду.

Другий етап — створення творчої груп вчителів з метою конструювання, створення, впровадження передового педагогічного досвіду відомого в регіоні або науково-методичної проблеми.

Третій етап — втілення або впровадження в навчальний процес передового педагогічного досвіду через систему методичної роботи, використовуючи традиційні та нетрадиційні форми роботи.

Технологія впровадження передового педагогічного досвіду в практику має таку структуру:

Технологія впровадження передового педагогічного досвіду в практику має таку структуру:

ознайомлення вчителів з передовим досвідом, роз’яснення його переваг порівняно з традиційними методами роботи;

створення сприятливих умов для розвитку творчості вчителів, демонстрація прийомів роботи на практиці;

оволодіння вчителями нових вмінь та навичок;

внутрішкільний контроль за впровадженням у навчальну практику інноваційних методів та прийомів роботи;

моральне та матеріальне заохочення носіїв передового педагогічного досвіду.

У процесі впровадження передового педагогічного досвіду використовують такі форми роботи: школи ППД, творчі групи вчителів, науково-практичні конференції, семінари, педагогічні читання, курси підвищення кваліфікації, інформування про власний педагогічний досвід на засіданні педагогічної ради школи, шкільні методичні об’єднання, тижні педагогічної майстерності, наставництво, відкриті уроки й позакласні заходи.

Необхідною умовою впровадження досвіду є його пропаганда, донесення до вчительського колективу основної ідеї і значення досвіду, сформування позитивного ставлення до нього, пробудити бажання використати педагогічні ідеї в своїй  практичній  роботі.

Пропаганда – поширення і постійне, глибоке та детальне роз’яснення яких-небудь ідей, поглядів, знань. // Ідейний вплив на широкі маси або певні групи людей. // Система засобів поширення ідей, поглядів і таке ін. [2, с. 1162].

Форми поширення передового досвіду можна об’єднати у 4 блоки:

1)    Усна пропаганда, включає в себе виступи на:

педагогічних читаннях;

науково-практичних конференціях;

обласних, всеукраїнських, міжнародних науково-практичних заходах;

творчих проблемно-тематичних семінарах;

методичних об'єднаннях педагогів;

педагогічних радах;

курсах підвищення кваліфікації педпрацівників.

2)    Письмова пропаганда:

статті в пресі; в педагогічній і методичній періодиці;

занесення досвіду до каталогів;

використання досвіду в дисертаціях;

видання брошур, навчально-методичних посібників тощо.

3)    Показ досвіду в дійсності:

відвідування відкритих уроків, занять, заходів педагога;

відвідування майстер-класів, лекцій, практичних занять; тренінгів;

ознайомлення з методичними розробками;

ознайомлення з творчою лабораторією;

перегляд різного роду навчальної документації;

ознайомлення з роботами учнів;

висвітлення досвіду іншими педагогами тощо.

4)    Наочна пропаганда:

постійно діючі і пересувні виставки;

методичні куточки;

демонстрація комплексів методичного забезпечення;

навчально-методична документація і роботи учнів;

випуск буклетів;

створення педагогічних портретів тощо.

Наведемо приклад досвіду В. Шаталова, Є. Ільїна та М. Ґудзика.

Характерною особливістю досвіду В. Шаталова (вчитель математики, фізики) є: виділення доз навчального матеріалу, які охоплюють головне, істотне в ньому, навчання школярів алгоритмів виконання навчальних завдань, широке залучення їх до самостійного виконання навчальних завдань у школі й вдома, оперативний контроль за засвоєнням навчального матеріалу всіма учнями класу. Позитивне у цьому досвіді — намагання виділити в навчальному матеріалі найістотніші елементи. Проте слід мати на увазі, що прагнення до скорочення термінів вивчення навчального предмета за рахунок концентрування уваги тільки на головних моментах змісту, без певного зіставлення їх з допоміжними елементами знань, без здійснення учнями самої операції виділення в матеріалі найістотнішого, може призвести до зниження розвиваючого впливу навчання, якщо не використовувати спеціальних засобів. Саме таким засобом є система самостійної роботи з розв’язування задач. Проте надто великий обсяг задач з математики і фізики може знизити інтерес учнів до інших предметів.

М. Ґудзик (вчитель хімії) головним принципом системи вважає подання нового матеріалу «великими порціями». Тому планування ним кожної теми з хімії передбачає уроки-лекції, уроки-семінарські заняття, уроки узагальнення і систематизації знань, уроки захисту творчих завдань, уроки-практикуми.

Урок-лекція:

І етап (до 7 хв.) стислий виклад навчального матеріалу

ІІ етап (до 30 хв.) детальніше пояснює навчальний матеріал

ІІІ етап (5-8 хв.) повертається до нового матеріалу, підводячи підсумки

Головне завдання уроку-семінарського заняття — самостійне вивчення учнями навчального матеріалу різного рівня складності, що забезпечується трьома програмами (програма А — на рівні творчого використання; програма В — відтворення здобутих знань на продуктивному рівні, вміння застосовувати їх за аналогією; програма С — репродуктивне відтворення знань, застосування їх за зразком). Програми учні обирають самостійно. На уроці практикується групова форма роботи. У процесі виконання завдань учні користуються підручником, власними конспектами лекцій, у разі потреби звертаються за консультацією до вчителя. Наприкінці уроку-семінару вчитель проводить самостійну роботу.

Учитель-філолог Є. Ільїн зосереджується:

- на пошукові опори - зв’язок з життям;

- побудові уроку на основі «яскравої конструктивної деталі», складного «морального питання», творчого прийому;

- мистецтві запитання, яке стимулює відвагу висловитися.

- запитуйте — відповідаю;   здивувалися — побачили!;

- навчити співпрацювати.

У досвіді педагогів-новаторів чітко простежуються риси, що вирізняють їх педагогічну діяльність, розкривають індивідуальність. Проте у їхній роботі є й спільні риси, зокрема такі ідеї педагогіки співпраці: використання багатства стосунків у колективі з виховною метою; обмірковування форм і методів роботи з таким розрахунком, щоб діти взаємовиховувалися; прищеплення учням уміння аналізувати свою діяльність і стосунки; єдність педагогів і учнів у навчально-виховному процесі; навчання без примусу; оптимістичний погляд на учня, його можливості; формування в учня об’єктивної самооцінки і ставлення до навколишньої дійсності.

 Проведено дослідження-апробування анкети «Впровадження передового педагогічного досвіду у навчально-виховний процес» у Вінницькому технічному ліцеї, метою якого є виявлення  обізнаності  з наробками  педагогів-новаторів Вінницького регіону та впровадження їх у практику, наявності власних творчих наробок й пропозицій щодо підвищення фахового рівня з педагогічних питань.

АНКЕТА.     

Шановний колего! Планується проведення педагогічної ради і ми Вас просимо відповісти на нижче наведені питання.

1. Педагогічний стаж ______________________ років?

2. Самоосвіта – це Ваша індивідуальна потреба чи вимога адміністрації?

3. Опишіть результат впровадження Ваших творчих наробок в процесі педагогічної праці за останні 3 р.?

4. Як вплинуло впровадження передових наробок з предмету, який Ви викладаєте на учнів?

5. Назвіть педагогів нашого регіону, які є носіями передового педагогічного досвіду.

6. Вкажіть, як впроваджуєте у своїй практиці їх передовий педагогічний досвід?

7. Чим саме, з власного досвіду, Ви вважаєте, треба обмінюватися з колегами?

8. Які форми методичної роботи необхідні для підвищення Вашого фахового рівня?

9. З яких педагогічних питань Ви б хотіли прослухати лекції, відвідати семінари, педради у ліцеї?

Дякуємо за співпрацю!

Об’єктами анонімного опитування були педагоги, стаж яких сягає від одного року до 25 років роботи на педагогічній ниві.

Анкета містить у собі 9 питань.

На запитання  анкети  «Самоосвіта – це Ваша індивідуальна потреба чи вимога адміністрації?», респонденти 100% зазначили, що це їх власна потреба, яка дозволяє ознайомлюватися з інноваціями  у будь-якій галузі знань, новинками психолого-педагогічної, фахової  літератури, приймати участь у  міських семінарах, конференціях, майстер-класах, круглих столах, презентаціях.

Педпрацівникам було запропоновано описати результати впровадження власних творчих наробок в процесі педагогічної праці. Вони зазначили, що підвищилася результативність науково-дослідної роботи учнів Малої академії наук (МАН), підготовки  учнівської обдарованої молоді до Всеукраїнських олімпіад різних етапів, використання на уроках та позакласної роботи з предмету проектної діяльності, нестандартних, інтерактивних форм роботи, власноручно розроблених та виготовлених схем, таблиць, плакатів.  Ряд педагогів вказали, що видали навчально-методичні посібники, збірники завдань, тренувальні зошити для пробного тестування ЗНО, зошити для практичних та лабораторних робіт, робочі зошити з друкованою основою, надрукували власні наробки у фаховій періодичній пресі.

Впровадження вище зазначених наробок позитивно вплинуло на учнів: підвищилась зацікавленість, активність школярів у навчанні,  стрімко зріс пізнавальний інтерес, збільшилась кількість учнів, які забажали займатися факультативною роботою та захищати свої роботи в МАН, навчилися  працювати в команді та створювати учнівські різноманітні проекти.

На 5 запитання анкети «Назвіть педагогів нашого регіону, які є носіями передового педагогічного досвіду?»  не всі педагоги змогли вказати педагогів-новаторів, а якщо вказували то вказували колег з якими працюють або використовують їхні якісь матеріали чи наробки. Вчителі зазначили прізвища педагогів-новаторів – це Клочко І. Я. (вчитель математики), який видав такі праці: «Початки теорії ймовірності», «Нестандартна математика 4-6 класи», «Зошит для контрольних робіт. Алгебра 7 клас» та «Зошит для контрольних робіт. Геометрія 7 клас», «Підготовка ЗНО. Математика 11 клас»; Богун О.В. (вчитель хімії), яка видала такі праці: «Зошит для лабораторних робіт з хімії» для 8, класів, 9 класів, 10 класів та 11 класів; Піськова О.М. (соціальний педагог), яка має друковані статті у періодичних виданнях, серед яких тренінг  «Гроші — необхідність чи сенс життя», урок психології для 1-2 класів «Урок ввічливості»; Пасіхов Ю.Б. (вчитель інформатики та фізики), який започаткував й розробив сайт дистанційної освіти http:disted.edu.vn.ua та розмістив курс електронних уроків з інформатики та фізики для старшої школи.

Їхній передовий педагогічній досвід впроваджується у практику наступним чином:

- використання їхніх авторських наробок;

- використання методичної літератури, виданої даними вчителями;

- при роботі з обдарованими дітьми;

- у позакласній, гуртковій роботі;

- залучення учнів до дистанційного навчання ;

- під час тренінгових занять;

- при підготовці до олімпіад, конкурсів, турнірів, змагань.

Педагоги вважають, що треба обмінюватися з колегами такими власними наробками:

- методикою викладання олімпіадних завдань;

- методичними наробками та методичними знахідками;

- новинками дидактичної та методичної літератури;

- новими формами та методами проведення уроку;

- практичними наробками (розробками уроків, позакласних заходів, виховних годин, тренінгів, лабораторних та практичних робіт);

- методами і формами організації самостійної роботи.

На наступне запитання «Які форми методичної роботи необхідні для підвищення Вашого фахового рівня?» більшість респондентів вказали, що потрібно відвідувати презентації кафедр, семінари, тренінги, уроки носіїв ППД, влаштовувати педагогічні виставки, майстер-класи з мультимедійних технологій, займатися самоосвітою та постійно ознайомлюватися з фаховою методичною літературою.

Від педагогів поступили теми з яких вони б хотіли прослухати лекції, відвідати семінари:

1.     Робота з обдарованими дітьми.

2.     Форми та методи роботи при комплектації класів понад 30 чоловік.

3.     Позакласна діяльність з шкільних предметів.

4.     Інтелектуальний розвиток учнів.

5.     Як підвищити мотивацію, бажання в учнів навчатися.

6.     Проектна діяльність на уроках.

7.     Міжпредметні зв’язки під час вивчення нового матеріалу.

8.     Підвищення ефективності факультативної роботи. 

Список використаних джерел

Баскаков А.Я. Методология научного исследования. / А. Я. Баскаков, Н. В. Туленков. - К. : МАУП, 2004 – 216 с.

Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад, і головний редактор В. Т. Бусел.] — К.,  Ірпінь : ВТФ «Перун», 2001. — 1440 с.

Джумовська Л. Виявлення та моделювання перспективного педагогічного досвіду. / Л. Джумовська.  // Управління освітою. – 2005. - №33. – С. 2-5

Єріна А.М. Методологія наукових досліджень : посібник. / А.М. Єріна,  В.Б. Захожий, Д.Л. Єрін. - К. 2004 – 212 с.

Жернюсяк І. Реалізація положень прогностичної і моделюючої функцій при моделюванні педагогічного досвіду. / І. Жерносяк.  // Управління освітою. – 2003. - №15-16. – С. 22-26

Жорносек І.П. Підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. / І. П. Жорносек, М. Ю. Красовицький, Т.І. Бесіда. – К.: Освіта, 1992.

Маслівська І. Перспективний педагогічний досвід: міф чи реальність? / І. Маслівська. // Директор школи. – 2004. - № 2. – С. 10-12

Набока Л. Невичерпні можливості впровадження педагогічних ідей в практику. / Л. Набока. // Управління освітою. – 2003. - № 11-12. – С. 22-25

Пілюшенко В. Л. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення. / В. Л. Пілюшенко, І. В. Шкарабак, Е. І. Словенко. -  К.: Лібра, 2004 – 344 с.

Поташник М. Про методичну роботу в школі. / М. Поташник,  А. Мойсеєв. // Народное образование.  – 1987. - № 11

Тевлін Б. Передовий педагогічний досвід: вивчення, узагальнення та поширення. / Б. Теплін. // Завуч. – 2003. – грудень. - С. 3-8

Вадим Щорс

Руслан Полєшко

СОЦІАЛЬНО—ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

Виробляючи європейський вектор розвитку країни, освіта в першу чергу, повинна набути кардинальних змін у напрямку наближення не тільки до європейських стандартів і демократичних цінностей, а й розвитку нації та особливо обдарованої особистості. В преамбулі Державної цільової програми з обдарованою молоддю на написано, що „ця програма спрямована на забезпечення формування інтелектуального потенціалу нації шляхом створення оптимальних умов для всебічної обдарованої молоді і надання їй підтримки в розвитку творчого потенціалу, самореалізації такої молоді та її постійного духовного самовдосконалення”.

Тому вже сьогодні перед освітянами на місцях постає актуальна проблема внесення коректив у навчальний процес з обдарованими дітьми. Його стрижнем повинно бути гуманне виховання відповідальної особистості, здатної до самоосвіти й саморозвитку, яка вміє критично мислити, знаходити та опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати отримані знання, творчо розв'язувати поставлені перед ними завдання та вміти бачити перспективу розвитку будь-якої проблеми.

Виходячи з того, що обдарована дитина — це дитина, у якої рівень здібностей значно відрізняється від середнього, соціально-психологічна служба школи повинна допомогти у переорієнтації їхнього репродуктивного мислення на творче індивідуальне конструювання. У розвитку їхніх здібностей важливе значення має забезпечення та розширення поінформованості в тих галузях, які їх цікавлять, організація для них різноманітної діяльності.

Дану проблему досліджують і розглядають багато сучасних науковців, тому ми виходимо в нашій статті з теорії про здібності і обдарованість М.С. Лейтеса, В.Є. Чудновського, О.І. Савенкова, Дж. Рензуллі, Ю.З. Гільбуха тощо.

У психологічній літературі можна визначити в основному декілька аспектів обдарованості. Першим аспектом обдарованості є обдарованість вроджена (актуальна) та набута (потенційна).

Вроджена (актуальна) обдарованість — це особливий стан індивіда, який характеризується насамперед активністю, швидкістю сприймання і переробки інформації, пошукової поведінки водночас із сильною індивідуалізацією (спеціалізацією) цих процесів бо здібні інакше відображають світ, його логіку та ін. Спеціалісти до цього аспекту обдарованості включають й природні здібності.

Багато відомих вчених, музик, художників, письменників проявляли свої видатні здібності ще в дитячі роки. Усім відомі яскраві творчі досягнення маленького В.-А. Моцарта, видатні здобутки у дитинстві Ф. Гальтона, В. Гюго.

Набутою (потенційною) називається така обдарованість, яка проявилася в певній галузі науки у дорослому віці.

По-друге, обдарованість поділяється на загальну як „універсальну здібність” (здібності до усього) та спеціальну.

Більшість дослідників впевнені в тому, що обдарованість – інтеграційна (сумарна) особистісна властивість. Інакше кажучи, якщо людина обдарована, то вона здатна досягати успіхів у багатьох галузях. Ця обдарованість називається загальною.

Спеціальна обдарованість, тобто обдарованість в однієї сфері діяльності, яка завжди придатна до якогось типу обдарованості (математична, літературна, спортивна тощо).

Розрізняють наступні види обдарованості:

1. Художня обдарованість в свою чергу поділяються на обдарованість в галузі акторської майстерності, літератури, музики, мистецтва, скульптури.

2. Творча обдарованість виявляється у нестандартному баченні світу і у нешаблонному мисленні. Існує 4 ознаки творчої обдарованості:

1) оригінальність ідей та продуктів —  це незвичне і нестандартне вирішення будь-яких проблем.

2) здатність знаходити ідеї в нових і складних ситуаціях – це нестандартне бачення предмета, використання його функцій у якійсь новій ситуації.

3) образна гнучкість мислення — здатність змінити форму об'єкта так, щоб побачити нові його можливості.

4) семантична або словесна гнучкість мислення виявляється в дитячому виці у формі підвищеної чутливості до мовлення. Дитина ставиться до нових форм слова і висловлювань як до живих об'єктів.

3. Соціальна (або лідерська) обдарованість — це виняткова здатність вибудовувати довготривалі, конструктивні взаємовідносини з іншими людьми.

4. Інтелектуальна та академічна обдарованість — це здатність аналізувати, мислити, співставляти факти. Дитина з даними здібностями може виявляти надзвичайні здатності до навчання.

5. Рухова (психомоторна) обдарованість — виключно спортивні здібності.

6. Духовна обдарованість пов’язана з моральними якостями, альтруїзмом.

      7. Практична обдарованість проявляється в тому, що люди, які з великим успіхом користуються інтелектом в повсякденному житті, не обов’язково на роботі домінують у вирішенні проблем, де задіяне абстрактне мислення, та й академічні здібності не завжди вказують на інтелект.

Завданням ж  соціального педагога в загальноосвітній школі з розвитку та виховання обдарованості полягає в тому, щоб:

1.      виявити обдарованих дітей в навчальному закладі (діагностичний етап).

2.      налагодити зв’язки з батьками.

3.      знайти шляхи порозуміння з обдарованою дитиною.

4.      побудувати власну програму допомоги обдарованому учневі разом з класним керівником, вчителями-предметниками, психологом та  батьками. Першочерговою ланкою повинні бути бесіди, розмови про характер взаємовідносин між членами родини, батьками й вчителями, обдарованими дітьми та однокласниками.

5.      допомогти дитині повірити у свої власні можливості.

6.      організувати навчальний процес, який би відповідав здібностям обдарованих дітей.

7. організувати систему позакласної та позашкільної роботи.

8. вчасно вирішувати проблеми, які пов’язані  з приводу адаптації й успішності, обдаровану дитину потрібно вчити самостійно приймати рішення, стимулювати роботу під час усього періоду навчання у загальноосвітній школі.

9. здійснювати соціально-правовий захист обдарованих дітей через мінімізацію для них негативних наслідків процесів, які відбуваються в суспільстві.

Під час щоденної практичної роботи соціальний педагог здійснює соціально-психологічний супровід обдарованих дітей під час усього періоду навчання:

§         Індивідуальна та групова психодіагностика (методика «Самооцінка»; методика «Палітра інтересів» О. І. Савенкова; методика Р. Кеттелла «Багатофакторний особистісний опитувальник»; ШТРР).

§         Психологічно-розвиваюча робота з обдарованими дітьми (тренінги, бесіди, ігри та ін.);

§         Консультування;

§         Допомога у виборі профілів та факультативів, гуртків та секцій у навчальному закладі;

§         Лонгетюдне  спостереження за обдарованими дітьми (спостереження на уроці, під час перерв, спостереження під час позашкільної роботи (екскурсії, туристичного походу, відпочинку на природі тощо).

§         Профорієнтаційна робота.

Існує 4 підходи до роботи з обдарованими учнями, але для кожної дитини потрібно підібрати саме той, що відповідає її нахилам, здібностям та талантам.

1.Індивідуально-особистісний підхід. Врахування не лише індивідуальності учня, а й усієї системи стосунків особистості з оточенням та оцінювання впливу цих стосунків на психіку дитини та її  індивідуальні можливості.

2. Дидактичний підхід використовує здібності закладені в особистості природою. Завдання ж вчителя — створити таку ситуацію, яка б максимально навантажувала провідну здібність конкретної дитини (інтелектуальну, комунікативну чи психомоторну).

3. Дидактико – психологічний підхід – введення в освітній процес психологічної допомоги, яка має компенсувати труднощі, що виникають у вчителя та учня під час реалізації даної навчальної програми.

4. ІІсиходидактичний підхід — психологічний пріоритет у побудові освітянських технологій. Це розвивальне навчання, за якого знання, вміння та навички з мети освітнього процесу перетворюється на засіб пізнавального та особистісного розвитку учня.

В загальноосвітній школі під час навчання використовуються різноманітні прийоми роботи з обдарованими дітьми:

1. Творчі, тематичні та індивідуальні завдання, спрямовані на розширення, поглиблення знань.

2. Проблемно-ситуативні завдання, формулюються таким чином, щоб набути характеру морально-етичної чи суспільно-політичної проблеми, яку необхідно розв'язати учням, користуючись різними мисленнєвими операціями і при цьому дані завдання впливають на емоційну сферу дитини.

3. Дослідницька діяльність — це шлях ознайомлення учнів з методами наукового пізнання, це важливий засіб формування: пізнавальної, особистісної (розвиток індивідуальних здібностей і талантів), самоосвітньої та соціальної (співробітництво, розуміння особистісних потреб і вимог) компетентностей.

4. Індивідуальне навчання — робота з обдарованими дітьми за індивідуальними навчальними планами;

5. Профільні класи — цілеспрямований розвиток певного виду обдарованості. Діти вивчають крім загальнообов’язкових предметів ще ті предмети, які відповідають обраному профілю

6. Класи з поглибленим вивченням окремих предметів.

Навчання обдарованих дітей повинно доповнюватися системою позакласної та позашкільної роботи, формами і видами роботи якоїє :

1)     виконання позанавчальних завдань;

2)     відвідування занять гуртка;

3)     участь у масових тематичних заходах (літературних вечорах; оглядах-конкурсах художньої, технічної та інших видів творчості; зустрічі з ученими, науковими працівниками тощо; участь у  різноманітних науково-практичних конференціях; участь у творчих тижнях; конкурси, концерти, вистави, спортивні змагання; КВК, „Що?Де?Коли?”, „Як стати мільйонером”; інтелектуальні аукціони; тренінги та інтелектуальні ігри; бізнес–шоу; інтелектуальні марафони);

4)     факультативи;

5)      участь в олімпіадах (шкільні, міські, обласні з різних предметів);

6)     мікровикладення (учень замість вчителя) з певного предмету.

Крім вищеназваних форм роботи, обдарований учень може приймати участь у творчих тижнях та у старших класах — в Малій академії наук (МАН).

У загальноосвітній школі обдаровані діти повинні проявляти себе, свої можливості та реалізувати себе. І у цьому може допомогти соціальний педагог, психолог та вчитель-предметник. Вони повинні супроводжувати обдаровану дитину протягом усього періоду навчання у школі з часу виявлення її здібностей та талантів, але за неї не потрібно вирішувати проблеми, які з’являються, бо дитину потрібно вчити самостійно приймати рішення.

За таких умов вчитель, соціальний педагог, які працює з обдарованими дітьми, повинні характеризуватися не тільки високим рівнем педагогічної креативності, відповідати сучасному рівню викладання предмета, але й володіти психолого–педагогічними знаннями, уміннями та навиками, які забезпечують його ефективну взаємодію з обдарованими учнями з розвитку їх творчих можливостей у навчально-виховному процесі.

Список використаної література

1. Анікіна Н. Педагогічна підтримка обдарованості / Н. Анікіна. – К. : Шкільний світ, 2005. — 112 с.

2. Одаренные дети: [перевод с англ.] / [общая редакция Г.В. Бурменской и В.М. Слуцкого]. — М. : Прогресс, 1991. — 426 с.

3. Психология одаренности детей и подростков :  учебн. пособие [для студентов высших и средних педагогических учебных заведений] / [под ред. Н.С. Лейтеса]. – М. : Академия, 1996. — 416 с. — (Психология для студентов).

4. Савенков А. И. Одаренный ребенок дома и в школе. / А. И. Савенков. – Екатеринбург : У-Фактория, 2004. — 272 с.

5. Щорс В. Робота з обдарованими дітьми в загальноосвітній школі // Школа (Шкільний світ) : Інформаційно-методичний журнал. — 2008. — № 10. — С. 12-15.

6. Щорс В. В. Як не  помилитися у виявленні ранньої обдарованості дитини / Обдарована дитина. — 2007. — № 3 — С. 53-611.    

Вадим Щорс